** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина :: Історія

Історія

Тарас ЧУБАТИЙ,

РЕВІЗОРСЬКІ ГАРАЗДИ. ЗІ спостережень кооператора

Надбужанщина-Т.1- Нью-Йорк.-Париж-Сидней-Торонто, 1986.с.273-277

— Ех, нема то як ревізорам, тим добре поводиться, ті мають життя!... Такої гадки про ревізорів були майже всі бюрові та маґазинові працівники Кооперативних Союзів і дуже нам завидували.

Беручи поверховно, не вглиблюючись у життя і працю ревізора, може воно так і виглядало, але на ділі воно рожевим зовсім не було. Бюрові чи маґазинові працівники Союзів, приковані від ранку до вечора до своїх столів чи ляд, під пильним оком своїх зверхників, начальників і директорів, думали, що кожний ревізор, працюючи самостійно в селі, був сам собі паном ("бос" по-нинішньому), тобто — доки хоче, доти спить, коли хоче — тоді встає, доки хоче — доти працює, а як йому надоїсть, тоді лишає роботу та й іде собі "на спацер". Далі думали, що під час ревізії кожний ревізор мешкає у священика чи вчителя і там гостять його безплатно смаженою курятиною чи качатиною, а члени кооперативних управ тільки про те й думають, як би догодити грізному контролерові. Одним словом — не праця, а розвага на "літ-нищі", за яку він бере добру платню і — подумайте тільки — ще й за кожний день "дієти"! Живи й не вмирай!

На ділі праця ревізора була дуже мозолиста, а життя його тверде й непривабливе. Чи був ревізор на селі сам собі безконтрольним паном-босом? Це правда, що безпосередньо ніхто над ним не стояв і не контролював, чи він працює, чи гуляє, але зате були неписані правила-закони, які більше контролювали та підганяли ревізора, ніж безпосередній наставник.

Був, наприклад, неписаний закон, що ревізор повинен перевести пересічно дві ревізії в тиждень і бути три тижні на місяць в дорозі, тобто мати за собою повних шість ревізій впродовж одного місяця. Четвертий тиждень місяця був призначений на бюрову працю в Союзі, де ревізор полагоджував різні справи, зв'язані з попередніми ревізіями, як також вивчав матеріяли тих кооператив, які збирався ревізувати в наступному місяці. Що ж, перевести шість ревізій впродовж одного місяця не було б важко, коли б йому подавалися впорядковані кооперативи і середньої величини. Але коли йому попалася кооператива велика, з філіями, а при тім книговодство було запущене, на одну таку ревізію треба було витратити цілий тиждень! Тоді коштом недоспаних ночей та безвідривного сидження за столом над книгами, мусів ревізор надроб-ляти втрачений час. Особливо дошкульно приходилося, коли в "організаційнім апараті" був ревізор зі спеціяльними математичними здібностями і дуже бистроумний, який швидко розв'язував усякі замотані справи. Для такого — перевести шість ревізій впродовж місяця було забавкою. Такий "смартусь" надавав темпо роботі і, хоч несвідомо й без злої волі, підганяв у роботі всіх слабших ревізорів. А замотаних справ було безліч і декотрі були такі замотані і складні, що робили клопіт навіть досвідченому ревізорові. Далі, під час ревізій мусіли бути присутні й інші члени управи кооперативи, яких місячна винагорода за працю була мінімальна. Для селянина, який мав повно роботи вдома, особливо літом, було тяжко асистувати ревізорові; отже, ревізор мусів і з цим також рахуватися. Ця обставина його підганяла і не дозволяла сидіти задовго в одному селі.

Всі ті обставини так впливали на те, що дармувати чи "маркирувати" не було змоги, тому ревізор від ранку до пізньої ночі сидів згорблений за столом у напруженій умовій праці. А коли — на своє нещастя — ще й курив, тоді курили при ньому також асистуючі члени управи, що при слабій вентиляції наших сільських хат робило атмосферу такою тяжкою, що — як жартома говорили — "лямпа гасла і мухи дохли"!

І так проходили дні й тижні, без вільних свят і неділь.

Отже, праця ревізора на селі була далека від дозвілля на "літнищі", як це пробували в нього вмовити зависні бюрові й магазинові працівники.

Де ревізор мешкав і що він їв під час ревізій? Було, щоправда, на селах багато громадсько-спрямованих священиків і вчителів, які радо запрошували до себе ревізорів на помешкання і харчування, але, на жаль, це було зв'язане з іншими великими невигодами, а головно з затратою часу; а ми ж, звичайно, завжди поспішали. У священика чи вчителя ревізор знаходив чисту постіль, щедро накритий стіл, а вве-чорі до праці велику лямпу з абажуром — це правда. Але за те всякі церемонії і конечна куртуазія займали багато цінного часу. Членів управ, які мусіли асистувати при ревізії, "кремпувала" — в'язала воскована підлога на "плебанії" і через те вони не почувалися там свобідно. Тому я особисто старався якнайменше користати з гостинности наших сільських інтелігентів. Найсвобідніше почувався ревізор і його асиста, працюючи в селянській хаті, де без церемонії можна було скинути з себе "маринарку" і в розщібненій на грудях сорочці працювати вночі. Тоді ми зискували на часі, але зате мали великі невигоди з постіллю, світлом і харчами. В більшості наші селяни були бідні й жили доволі примітивним життям, гігієною не дуже переймалися, а в хатах бідаків, де, як правило, було багато дітей, а мало мила, гігієна зовсім кульгала. Майже з кожної поїздки ревізор привозив зі собою паразитів за обшивкою. Знову ж у селах, де були піски, роїлися хмари бліх; а ті збиточні створіння, як почнуть гарцювати по ногах, то сон пропадав і треба було вночі по кілька разів вставати й "газувати" їх відповідним препаратом.

Також з харчами не було світло, бо сільська господиня не все мала час, а також не кожна вміла виварювати для непроханого гостя. Кінчалося звичайно молоком спаленим "начервоно", яйцями звареними "насиньо" і разовим хлібом. А ці харчі не дуже надавалися для умових працівників, що мусіли увесь день сидіти скулені за столом. Траплялися однак і в наших бідних селах дуже чисті доми, а в них ввічливі та гожі молодиці, які вгощали ревізора своїми невибагливими селянськими стравами, але так смачно звареними і так заохочуюче поданими, що мені смакували далеко краще, ніж міські страви у ресторанах.

А тепер, накінець, найважливіше: як виглядала сама фахова ревізорська праця?

Отож приїздив ревізор до села здебільша несподівано, заїздив до кооперативи і велів покликати членів управи й контрольної комісії. Перша чинність — це була контроля каси, тобто скарбника. Списавши касову готівку, ревізор приступав до переведення інвентури товарів у крамниці. Управа і контрольна комісія, під пильним оком ревізора, полиця за полицею, перераховують товар і подають ревізорові до запису. Крамар, звичайно переляканий, стоїть збоку і пильнує, щоб чогось не пропустили, та подає ціни. Інвентура сільської крамниці — це була, в більшості, найнеприємніша робота. Робилося її звичайно вночі, щоб не тратити торгового дня. Сільські крамниці — це були в більшості тісні приміщення з цементовою долівкою, повні всяких запахів, здебільша не дуже приємних. Щоб списати ввесь товар і лядових боржників, треба було цілої ночі, а вдень на селі висиплятися було майже неможливо. Скінчивши інвентуру в крамниці, ревізор ішов до хати, яку йому призначено для праці і на мешкання, та засідав до стола, зава-леного діловими кооперативними книгами. Його обов'язком було перевірити всі записи в книжках від часу останньої ревізії та перемножити і передодавати калькуляції всіх фактур (а машин до рахування тоді ще не знали). Це була томляча сліпанина, якої не можна було легковажити, бо будь-який фальшивий запис або помилка в калькуляції — робили невинного злодієм, або допускали до того, що при злодію присихало присвоєне ним кооперативне добро. Також треба було перевірити, чи розчислення між крамарем з одного боку, а скарбником і справником з другого, переводилися правильно, бо невправність або зла воля відбивалися на котрійсь стороні матеріяльною і моральною кривдою. Загал українського села був дуже бідний, землі було обмаль, побічних заробітків не було, через те гроші були річчю дуже лакомою і спокусливою для нестійких характерів. Недобори, т. зв. "манка" у скарбників і крамарів траплялися дуже часто. Сприяли їх поширенню так мате-ріяльна нужда на селі, як і зла воля польських судів, які ніяк не збиралися екзеквувати шкід і втрат українських кооператив. Польська влада дивилася заздрим оком на буйний розвиток української кооперації, тому старалася шкодити їй різними способами, між іншим і тим, що "манкарів" звільняли від вини і кари, нібито з браку переконливих доказів. Маючи це на увазі, ревізор не смів помилитися, а свою непомильність міг осягнути лише надзвичайно пильною і солідною працею.

Дуже часто кооперативні книги були дуже недбало проваджені, а книговод був такий тупий і безнадійний, що ревізор не раз мусів на скору руку організувати в даному селі курс книговедення, щоб передати ту важливу функцію комусь більш надійному. Тоді всі вечори сходили на додаткову інструкторську працю, щоб перешколити як членів управи, так і членів контрольної комісії та зробити їх "більш фаховими". Книговодство в наших кооперативах було в більшості "касової системи", лише подекуди була введена також т. зв. "американка". Після перевірки списків у книжках ревізор робив зведення ("зіставлення") і балянс, тоді писав звіт з ревізії, який і був предметом нарад на спільному заключному засіданні ревізора, управи і надзірної ради. Ревізії кредитових кооператив були без порівняння легші і "чистіші", ніж ревізії кооператив для загальної закупівлі і збуту, і при них ревізор не так перемучувався. Про кооперативні молочарні з їх продукційним книговодством тут не згадую, бо вони мали окремих ревізорів — молочарів і техніків, праця яких була значно чистіша від нашої.

В неділі і свята скликувано звичайно кооперативні збори-наради, на які приходили всі дорослі жителі села, і тоді ревізор мусів брати на себе ролю промовця-пропаґандиста і повчати зібраних, що значить "свій до свого по своє" та втовкмачувати в їхні голови, що, хоч ми програли війну мілітарно, ми знаходимося тепер на фронті економічної війни і нашою найближчою метою — перебрати від чужинців у свої руки закупівлю і збут товарів, як також не платити чужинцям-зайдам лихварських відсотків від неминучих позик. А ввечорі, при заслонених вікнах, на довірочних сходинах із самими молодими активістами, ревізор притишеним голосом викладав, що "Україна — наша батьківщина", розгортав тему "Шануй героїв рідного народу, а ненавидь його ворогів і перевертнів, поборюй ренеґатів!" тощо. А десь коло півночі, нелюдськи втомлений, захриплий, з болем голови від згущеного повітря, ревізор повертався на призначену йому квартиру, клався на лаву або на солому на підлозі, накривався своїм коцом, взимку накидав зверху ще свій плащ і засипляв важким сном смертельно струдженої людини. І не було тут взагалі часу на якусь розвагу, театр чи танці. Перебуваючи завжди серед нових людей, які його пильно обсервували і вимагали від нього деколи чогось "понадлюдського", ревізор тужив за тим четвертим тижнем місяця, в якому повертався до Союзу і до свого житла, де міг нарешті нервово відпружитися, фізично відпочити і дещо залеглого прочитати.

Цілком зрозуміло, що в тому четвертому тижні ревізор не притримувався точних урядових годин. Відчищений, відсвіжений, порядно вдягнений, приходив до бюра пізніше та відходив раніш інших. І це якраз давало претекст іншим працівникам Союзу завидувати йому і говорити: "Ех, нема то як ревізорам! Тим добре поводиться, ті мають життя!"

По кількох роках важких трудів праця ревізора в даному районі увінчувалася успіхами. Чужинці-зайди ліквідували свої підприємства і втікали з українських сіл. Кооперативи наші міцніли і будували вже свої власні доми. Прибутки у формі товарових зворотів поверталися назад до покупців. А з кооперативних працівників виростала нова сільська інтелігенція, свідома свого національного "я".

Оце й була моральна нагорода для ревізора за його виснажливу і нездорову працю.

 
60-ліття Т-ва Просвіта в 1928 р. Похід головною вулицею Сокаля
60-ліття Т-ва Просвіта в 1928 р. Похід головною вулицею Сокаля

   

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
23:57, 17 вересня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464