ПЕРША
ГРУПА, НАЗВАНА В АРХІВАХ КДБ, СКАВІНСЬКОГО
Іван Вашків у своїй книзі "Сокаль і Прибужжя" (Л., 2000 р.,
стор.187), зазначає: "Сокальське педучилище вважалось у повоєнні
роки таким, що не вписувалось у догмати офіційної ідеології і було об'єктом
найпильнішої уваги органів МДБ та його агентури. За кілька літ емдебісти...
поламали долі багатьом найбільш здібним студентам училища. Було заарештовано
і засуджено ряд членів трьох підпільних - студентських груп".
Розповідає Василь Мамчур:
– Я народився 1926 року в селі Лучиці Сокальського району, в родині
селянина.
У1943 році мене прийняли в юнацьку організацію ОУН, виконував обов'язки
зв'язкового. Недовгий час був у рядах УПА, у сотні "Лиса". Літом
1945 року районний провід ОУН видав дозвіл молоді, яка раніше була в рядах
УПА зв'язковими, поступати на навчання в середню школу чи педучилище,
бо Україні в майбутньому будуть потрібні освічені та свідомі люди.
Навчаючись у Сокальському педучилищі, нас зібралась група студентів-однодумців,
які утворили підпільну організацію ОУН, до якої увійшли:
1. Біб Степан І.- вояк УПА, був писарем у сотні.
2. Семенюк Роман - вояк УПА.
3. Мамчур Василь С.- вояк УПА.
4. Марчук Методій - зв'язковий.
5. Собчук Володимир - зв'язковий.
6. Скавінський Ярослав-вояк УПА.
7. Пелещук Іван - колишній вояк УПА.
Наша група безпосередньо підпорядковувалася районовому проводу ОУН. Ми
випускали листівки - звернення до населення, щоб не записувались у колгосп,
а молодь, щоб не вступала у комсомол. Зі студентами молодшого віку проводили
національно-патріотичні бесіди, прищеплювали їм любов до України, яка
має бути самостійною і незалежною, виховували ненависть до ворогів України.
Нам вдалося до нашої групи залучити двох військових - Романа Сухецького
(зі Львова) та Миколу Синицю (з Дрогобиччини), які відбували службу у
військовій частині, що була розташована у місті Сокалі.
Ті хлопці-солдати приносили нам бойові патрони до автомата ППШ, пістолетів,
гвинтівок... Патрони ми переправляли в села для підпільних боївок ОУН-УПА.
З кожним днем ряди підпільників ОУН рідшали: багато було виявлено криївок,
які виказували зрадники, а хлопці, які там перебували, не здавалися ворогові
живими. Багато підпільників арештували і засудили, багато ув'язнили. Районний
провід ОУН був ліквідований.
Коротко опишу, як викрили нашу групу. На наших теренах працював зрадник,
псевдо "Кукурудза". Він переважно перебував у Лучицях, Шарпанцях,
Лещатові, безпосередній зв'язок з ним мав Степан Біб. На початку вересня
1947 року Степана Боба та Володимира Собчука призивають в армію. Перед
тим Степан Біб мав зустріч з "Кукурудзою". Під час їхньої розмови,
яка відбулась у селі Лучиці, "Кукурудза" запитав, кого той залишає
на своє місце. Біб вказав на мене - Мамчура Василя. Невдовзі, в 1947 р.
виключають з педучилища Ярослава Скавінського, який подався до Львова,
і Методія Марчука, який поїхав до свого брата, що вчителював у селі під
Львовом. Володимира Дзіка теж видав КДБ цей "Кукурудза". Також
заарештували Степана Боба, Володимира Собчука, Ярослава Скавінського,
військовослужбоваців М. Синицю і Романа Сухецького. 2 лютого 1948 року
арештували Василя Мамчура, Романа Семенюка, Івана Пелещука, а згодом-Методія
Марчука і Володимира Дзіка. 7 квітня 1948 року відбувся суд над нашою
групою, судив нас військовий трибунал ПрикВО. Дев'ятьох учасників нашої
групи засудили до 25 років позбавлення волі і п'ять - громадянських прав.
Покарання я відбував у Магаданській області на золоторудних шахтах, зі
мною у таборі був В. Собчук, І. Пелещук, М. Синиця. На Колимі померли
С. Біб, В. Собчук. Усіх членів нашої групи засудили за статтями 54-10,
54-11, тобто групова організація. Цей же "Кукурудза" видав КДБ
двох дівчат, які навчалися у педучилищі, - Марію Джугало та Ольгу Ділай:
їх обох засудили до 25 років позбавлення волі і п'ять - громадянських
прав. Покарання - відбували теж у Мордовських таборах.
14 січня 1955 року я був звільнений з ув'язнення і мене скерували в
Хабаровський край, де мешкали мої батьки, які були депортовані через мене.
У 1957 році приїхав у відпустку у рідне село, одружився з Марією Джугало.
Вона вже у цей час проживала у Львові в свого дядька. На засланні я пробув
вісім років. Повернувся додому в 1963 році.
Після висилки мої друзі також повернулися додому. Роман Семенюк та Василь
Мамчур живуть у Лучицях, Методій Марчук - у Брюховичах, помер; Ярослав
Скавінський, який проживав у місті Калуші, помер, Іван Пелещук - помер
на Донбасі, Роман Сухецький - помер, Микола Синиця проживав на Дрогобиччині,
не знаю чи живий.
|