** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Історія

::Невідомі сторінки історії сокальського педучилища::

:: зміст :: покажчик прізвищ ::

Сокаль і Сокальщина :: Історія :: Невідомі сторінки історії сокальського педучилища ::

"БЕРИ ШАПКУ, КНИЖКИ І ЙДИ..."

Іван Гуменюк
Іван Гуменюк
У вересні 1949 року я поступив на навчання в Сокальське педучилище. Тут якраз пройшла хвиля арештів. А вже на першому курсі мене викликав з уроку фізики завуч Коробкін і каже: "Бери шапку, книжки і йди". В учительській мене чекали троє з КДБ. Мене і боївку СБ УПА (Павла Омеляна, Івана Горбая, Михайла Іванчину з Комарева, Івана Кондратюка зі східних областей України) видав Йосип Прокіп. Мене забрали у КДБ. Допитував мене старший лейтенант Гуца. Бив по голові, тягнув за волосся і товк об кахельну піч. Я був спортсменом, а він зробив з мене інваліда. Але і ката спіткала Божа кара. Він загинув у Зубкові під час засідки від рук свого співробітника-"стрибка" Музичка, який, будучи п'яним, випустив цілий автоматний диск з розривних куль у грудну клітку Гуци. Про це засвідчила секретар сільської ради Ганна Козира.

Після допитів відправили мене у Львів - у тюрму на Лонського. Сидів у камері №75, яка була вщент забита людьми, важко було дихати. Згодом мене відправили у Золочівську тюрму. Азбукою Морзе я довідався, що в тюрмі ще перебуває група Гриневича. Але через кілька днів їм прийшов вирок і їх переправили у Львівську пересильну в'язницю.

У Золочівській катівні сиділо багато студентів зі Львівського університету, політехніки та інших вузів. Мені дуже допомогло те, що я знав азбуку Морзе. Я сидів у камері №2, стіни там товсті, до двох метрів, але мур був добрим провідником звуків. Я відразу почав перестукуватись з "жителями" сусідніх камер. Сексоти донесли і тому нас вирішили розформувати. О першій ночі відчинилось у дверях віконечко і почулась команда чергового: "Вся камера - с вещами". Я швиденько азбукою тюремного користування передав це повідомлення іншим. Несподівано відчинились двері - за списками зачитали 10 чоловік і повели. Через десять хвилин знову зайшли і забрали ще 15 чоловік. Нас розвели по кількох камерах. У кожній - був свій голова, який ділив порівну передачі, хліб. Мене завели у протилежну камеру - 34, а нижче перебувала зв'язкова Ярослава Караван. Почали передавати записки вниз на мотузці. Потім мене виявили при передачі азбуки Морзе. 7 днів сидів у карцері. За міжнародними законами мали б на 3-тій день дати гарячу їжу. А мені не дали навіть на сьомий. Рятувало те, що давали склянку кип'ятку. Я не признавався, що знаю азбуку Морзе, і на 7 день мене перевели в камеру.

Прийшов з Москви вирок, і я опинився у Мордовських концтаборах. Тут вже зустрівся з Василем Макухом (з Карова). Самвидав переписували, а потім друкували, розповсюджували антирадянську літературу. Був у п'ятому таборі, перевели на лікування у Центральну лікарню №385/9. Мені передали самвидав. Після обшуку я його мав знову підкинути. Та не вдалося. Чую:"№ 343! Йди сюда! Пойдем в комендатуру". А я був із самвидавом. Мої черевики 45 розміру були розшнуровані, а я-готовий до втечі. І втік. А самвидав кинув у скриньку для сміття. Мене зловили, але самвидаву не було. Згодом, вибираючи сміття, його знайшли. А о шостій годині вечора мене забирають у карцер на 5 діб. 24 квітня 1954 року вийшла амністія для засуджених до 18 років. Я і ще 10 чоловік були звільнені. Перед тим прийшов до мене Василь Макух і каже, що треба вивезти два грипси. Перший віддав санітарові з Тернопільщини, а другий привіз додому, віддав у 1957 році Василеві.

Після повернення з в'язниці взяли мене до війська у будівельний батальйон. Будував БАМ. Умови праці були не легші, ніж тюремні. Треба було виконати норму: надовбати 5 кубів каміння. Дехто не витримував, закінчував життя самогубством. Я вчився на курсах водіїв, і згодом мені дали автомобіль, яким возив те каміння.

Згідно з постановою президії Львівського обласного суду від 27 лютого 1991 року, я був реабілітований.

Іван ГУМЕНЮК, колишній студент педучилища

На знімку: автор цих рядків

 

попередня наступна

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
07:44, 29 березня 2024 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
+380686916567