"В СОСТАВ СОКАЛЬСКОГО
РАЙКОМА ЛКСМУ БЫЛИ ИЗБРАНЫ НАЦИОНАЛИСТЫ…"
Ці рядки, що винесені в заголовок, узяті з архівної довідки, яка стосується
роботи вже мало кому відомого в нас Сокальського педагогічного училища
- навчального закладу, котрий у повоєнні роки вважався епіцентром українського
націоналістичного підпілля й був об'єктом найпильнішої уваги органів МГБ
та його агентури. За кілька літ емгебісти і тодішня більшовицька Феміда
зуміли поламати долі найбільш здібних і національно свідомих студентів
училища. Було заарештовано, засуджено й вислано зі Сокаля в "не столь
отдаленные места" ряд членів трьох підпільних студентських груп,
які діяли окремо й у різні періоди. Тоді їх було прийнято називати групами
Скавінського, Сокола-Гриневича та Прокопчука. Довідка "О состоянии
организационно - партийной й массово-политической работы парторганизации
Сокальского педучилища", на яку я натрапив у львівському архіві,
проливає деяке світло лишень на групу Сокола й Гриневича. В цьому документі
навпроти багатьох прізвищ студентів відсутні їх імена. Встановити їх мені
допоміг колишній студент Сокальського педучилища Григорій Гура, котрий
свого часу був директором Сокальської вечірньої школи...
З'ясувалось, що студента Шкавріна, котрого в листопаді 1948 року було
обрано в склад Сокальського райкому ЛКСМУ, а потім заарештовано як українського
націоналіста, звати Василем. У педучилище він поступив після служби в
армії. Але арешт, тюремні застінки, допити і знущання настільки підірвали
його здоров'я, що згодом не помогло ніяке лікування. Він помер. Такою
трагічною була й доля всієї сім'ї Шкаврінів. З неї на Сокальщині не залишився
серед живих ніхто.
Другий член тодішнього Сокальського райкому ЛКСМУ й організатор підпільної
студентської групи Павло Сокіл змушений був багато літ спокутувати свої
"націоналістичні гріхи" в таборах Караганди. Після відбуття
покарання працював на шахті й мешкав у Соснівці, а згодом – у селі Сільці.
Павло Сокіл мав непересічний талант аматора сцени і проявив себе здібним
і чудовим організатором художньої самодіяльності у селі Сілець. І не тільки.
З концертами і виставами він об'їздив чимало сіл і міст Сокальщини та
інших районів. Але чи не найяскравіший спалах його творчої енергії проявився
саме в той час, коли наближався розпад СРСР. Влітку 1990-го року Павло
Сокіл стає організатором велелюдних "Сілецьких фестин", а в
січні 1991-го - прекрасної інсценізації "Святої вечері", в здійсненні
котрої сприяв йому колишній голова колгоспу "Галичина" Ярослав
Жовнір.
Павло Сокіл першим на Сокальщині взявся за відродження українського
національного вертепу, активно допомагав у спорудженні у с. Сілець пам'ятника
жертвам більшовизму. Він завжди мав багато неординарних творчих задумів,
але смерть, яка прийшла декілька літ тому, забрала їх разом з ним у могилу.
Тепер кілька слів про Івана Гриневича. Він іменується в згаданій довідці
як націоналіст, а також голова МК профспілки педучилища. Іван Гриневич,
як вважає п. Григорій Гура, живе нині на Житомирщині. Під час навчання
в педучилищі завжди був відмінником. Автори довідки-доносу в обком КП(б)У
пишуть також, що секретар парторганізації педучилища Кузнєцов допускав
у протоколах чимало стилістичних і граматичних помилок. Але з їхнього
"послання" видно, що далеко від Кузнєцова вони теж не втекли.
В тексті - безліч помилок.
А втім, думаю, що ця довідка буде цікавою передовсім для наших освітян
і нагадає декому про часи праці під партійним керівництвом. А, можливо,
вона відкриє дещо нового й тим, які на дванадцятому році незалежності
України дивляться на наше підневільне минуле лишень крізь рожеві окуляри.
Іван ВАШКІВ.
|