Іван Климів народився 1909 року в с. Сільці Сокальського
повіту у багатодітній, але заможній сім’ї. Його батько — сільський війт,
свідомий українець мріяв, аби дати своїм чотирьом синам добру освіту.
Тож послав їх усіх на навчання в Сокальську гімназію. Життя Степана та
Василя невдовзі обірвалося, а Іван та Григорій продовжили потім студії
на юридичному факультеті університету.
Вчився Іван відмінно, виділявся з-поміж друзів феноменальною
пам’яттю, невластивим для свого віку мисленням та революційністю. Мав
переконання, що десятки тисяч жертв і їх кров, пролита за незалежність
Батьківщини, зобов’язують молоду генерацію готуватись до нових визвольних
змагань. Стає членом ОУН. А невдовзі його вже знали як одного з найдіяльніших
провідників організації на Сокальщині. Поліція та її агенти не спускають
з нього очей.
У 1932 році його заарештовують, львівський суд виносить
вирок: шість місяців тюремного ув’язнення. Не встиг вийти на волю, як
у 1933-му знову заграття.
У 1935 році Іван Климів — провідник Екзекутиви ОУН Сокальської
області*. Він ставить перед організацією завдання «ламати сокальський
кордон» і вкривати мережею ОУН міста й села Волині. Невдовзі цього було
досягнуто. Та поліція розпочинає масові арешти української молоді й студенства
Волині. Навесні 1937 року вона арештовує Івана Климова. А в серпні того
ж року на судовому процесі, що відбувся в Луцьку, йому дають найбільшу
міру покарання — десять літ тюремного ув’язнення. На волю виходить з початком
німецько-польської війни, яка закінчується розвалом Речі Посполитою.
На початок 1940 року Іван Климів стає Крайовим провідником
ОУН. Відтоді його життя в постійній небезпепці. Але навіть у нестерпних
умовах більшовицької тоталітарної системи, коли повсюдно нишпорили НКВД
і проводились різні облави, він зумів підготувати кадри для майбутніх
бойових відділів, розробити детальні плани визволення з тюрем українських
в’язнів й інтелігенції, благополучно «перекинути» за кордон і врятувати
від неминучої смерті багатьох підприємців, юристів, купців і літераторів.
Іван Климів підтримував зв’язок з митрополитом Андреєм
Шептицьким. Його зв’язковою до митрополита була сестра-монахиня Марія.
Про одне з її конспіративних відвідувань Шептицького влітку 1940 року
розповідається у книзі Володимира Макара «Бойові друзі», що побачила світ
1980 року в Канаді.
30 червня 1941 року, коли було проголошено відновлення
державності України, Іван Климів перебував зі своїми бойовими відділами
на Золочівщині. Державне правління на чолі з Ярославом Стецьком у цей
же день повідомило його про необхідність терміново прибути до Львова.
Тут на початок липня 1941 року Іван Климів стає міністром політичної координації
в уряді Тимчасового Державного Правління.
Він ніколи не орієнтувався на чужі сили, а часто любив
повторювати, що Україні однаково ворожі всі окупаційні режими, незважаючи
на те, якої б масті вони не були — білої, червоної чи коричневої.
Задля конспірації Іван Климів вибрав собі псевдонім Легенда.
Він так йому підходив, що багато хто вважав його родовим прізвищем. А
втім, І. Климів і справді став Легендою. Бо овіяна легендами і пригодами
була вся його революційна діяльність, вся його боротьба з різними ворогами,
в тому числі й на терені східних областей України, де певний час перебував
з похідними групами ОУН-бандерівців. У 1941-му Іван Климів- Легенда зумів
установити дружні взаємини з вищим командуванням словацької армії, яка
в роки німецької окупації частково дислокувалась в Україні. Це дало йому
можливість щасливо уникати перевірок гестапо. У критичні моменти Легенда
користувався словацьким військовим автом і носив уніформу підстаршини
словацької армії.
У грудні 1942-го гітлерівці натрапляють на слід Легенди.
А невдовзі його життя згасає під допитами і тортурами у гестапівській
катівні Львова...
|