** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Історія

І.Вашків ::"Сокаль і Прибужжя"::

Сокаль і Сокальщина :: Історія :: І.Вашків Сокаль і Прибужжя

 

ЯК ПОЯВИЛАСЬ ЛЕГЕНДА?

...У 1655 році в Україну для підмоги війську Богдана Хмельницького прибули московські стрілецькі полки під командою боярина В. Батурліна. З ініціативи гетьмана вони разом з козаками розпочали похід на західноукраїнські землі, де шляхта вела криваву розправу з учасниками повстань 1648—1651 років. Тоді під Сокалем удруге появились окремі козацькі загони. Та знову піднятись на боротьбу із поневолювачами місцеве українське населення не змогло: на Сокальщині зосереджувалась тоді значна кількість польських військ. Було й розчарування від невдач, жертв і тортур, якими заплатили за повстання 1648 року.

Проте це дало підставу не позбавленим фантазії монахам-бернардинам сокальського монастиря створити для підне­сення свого престижу легенду, начебто Б. Хмельницький в листопаді 1655 року, зайнявши місто, почав наступати на кляштор (монастир), в якому знайшли пристановище навколишня шляхта зі своїми родинами, різним майном та цінностями.

Коли козацтво, як записали згодом у своєму літописі монахи, почало вдиратися на мури монастиря, несподі­вано з'явилася в ясно-білому одязі його «опікунка» й рушила на противника. Внаслідок цього Хмельницький з військом, згідно з цією легендою, відступив, але вирішив узяти монастир підступністю.

Можна було б про цей банальний вимисел не згадувати, але він перекочував у деякі польські книги, звідки довгий час сприймався й поширювався певною частиною населення як реальність. Наприклад, Б. Сокальський у своїй книзі «Powіаt Sokalski...» вельми серйозно коментував рядки з літопису монахів, розповідаючи, що після невдачі взяти кляштор, Б. Хмельницький відійшов з військом до лісу Валівка, що поблизу Сокаля, і почав надсилати звідтам свої листи монахам, аби дозволили йому помолитися перед чудотворною іконою, хоч насправді мав інший намір — вивідати кількість оборонної залоги монастиря.

Коли ж гетьману все-таки дозволили побувати в монастирі бернардинів, то він, як ідеться в цій книзі, помітив, що тут є мало людей, і відразу почав укладати плани щодо його захоплення. Та за це на місці «попла­тився» раптовим осліпленням, яке тривало п'ять годин. Прозріння прийшло тільки нібито тоді, коли він розкаявся у своїх намірах і за нього почали молитися законники й усі присутні. За це вдячний Б. Хмельницький, згідно з цією легендою, подарував кляштору срібну чашу, наповнену талярами, й мирно відійшов з Сокаля до Львова, звідки надсилав настоятелю монастиря сповнені вдячності листи. Ці сентенції знайшли своє висвітлення і в книжці «Okolice Galicui» [1] .

Казковість цієї оповіді очевидна. По-перше, хоч осінню 1655 року окремі козацькі загони навідались до Сокаля знову й попустошили монастирі бернардинів і бригідок, проте Б. Хмельницького з ними не було. Невдовзі після перемоги українських і московських військ над польською армією під Городком, гетьман знаходився поблизу Тернополя, де в листопаді цього ж 1655 року відбулась жорстока битва з татарами, які, скориставшись відсутністю в Україні багатьох полків Б. Хмельницького, дійшли до Галичини.

По-друге, хоч би й навіть гетьман проходив тут зі своїм військом, то навряд чи гаяв би стільки часу на монастир бернардинів, який не був ні важливим стратегічним пунктом, ні настільки укріпленим об'єктом, що міг би становити серйозний опір козацькій армії.

По-третє, якщо б навіть монахи переплутали роки і замість 1655-го датували свої «документи» 1648-им, то й тоді їхні аргументи не в'язалися б з дійсністю. Адже в 1648 році, коли українське військо рушило зі Львова на Замостя, то безпосередньо через Сокаль не проходило. Шлях головних сил Б. Хмельницького пролягав через Куликів, Раву-Руську, Томашів. Тому гетьман не мав ні можливості, ні потреби зупинятися під стінами сокальського монастиря. Не було йому потреби брати його штурмом і в кінці листопада та на початку грудня 1648 року, коли повертався переможцем із Замостя через Сокаль, Острог... до Києва. Зрештою, в літописній легенді монахів є й кілька інших свідчень, далеких від історичної достовірності й аргументованості. Та на це вони не дуже зважали. Основна їх мета полягала в тому, щоб обгородити своє пристановище над Західним Бугом міфічним ореолом недоторканості, поширити й утвердити думку, що як хтось посягне на монастир і його майно, — того неминуче спостигне кара... Крім цього, легенда про примирення Б. Хмельницького з монахами мала й друге спрямування — відвернути гнів місцевого населення від польської шляхти, зробити його щодо неї лояльним і послушним.

Часті війни і розрухи не давали можливості підняти­ся містові з економічного упадку. Ремісництво і торгівля Сокаля розвиваються в другій половині XVII століття повільно. Натомість значного розквіту набуває сусіднє містечко Тартаків. Король Ян II 9 липня 1685 року надає йому більше привілеїв у торгівлі, ніж мав Сокаль. Тартаків одержує від короля спеціальне свідоцтво, виготовлене з пергаменту [2] , яке дозволяє проводити щорічно по чотири ярмарки. Кожен з них відбувався протягом трьох тижнів.

Великі й пишні тартаківські ярмарки відбувались на ринку, де стояли ратуша з годинником і ряди гарно оздоблених склепів. У них торгували своїм крамом німецькі, французькі, московські, турецькі й татарські купці [3] . Ходили чутки, що одного разу на ярмарок у Тартаків навіть завітав австрійський цісар Йосиф ІІ, який купив для свого секретаря хутро за 200 дукатів, а для себе — коня арабської породи.

Тартаків мав у цей час доволі імпозантний вигляд. Його надавали йому ринкова площа й обширний оборонний замок з баштами, що був оточений глибоким ровом і водою. До нього спорудили розвідні мости, які у випадку нападу на цю резиденцію магната Салезія Потоцького мали полегшувати оборону [4] . В замку часто збирались вельможі з різних місцевостей і країн — на відпочинок, іменини та забави. Тут була рідкісна книгозбірня, чимало картин визначних художників, науковий заклад «Колонія шкільна». До замку часто навідувалась італійська опера. При ньому працювала фабрика суконних виробів. Євреї заснували друкарню. Сокаль на фоні тодішнього Тартакова виглядав провінційно.

Натомість посилювався вплив на українське населення римо-католицького духовенства, кількість якого на Сокальщині дедалі зростала. З метою дальшої колонізації навколишніх земель у Варяжі, що недалеко Сокаля, відкривається у 1668 році латинський колегіум, який стає вищою католицькою школою Белзького воєводства. Щоправда, Замостська академія подала проти відкриття цього колегіуму протест, спираючись на наданий їй привілей, який не дозволяв відкривати публічні школи на відстані 12 миль від Замостя. Цей протест шляхта розглянула з великим зволіканням на сеймику в Белзі, але опозиції Замостської академії не підтримала. Натомість було ухвалено винести подяку власнику містечка Варяжа, коронному конюшому М. Матчинському за його «турботу про розвиток наук».

У 1671 році Сокаль знову спіткала біда — місто дуже згоріло, потерпів від вогню і монастир бригідок. Після цього король звільнив монахинь на десять років від сплати податків за користування бабинецькими полями. Але пільг чи допомоги українським міщанам не надавав ніхто. Добробут людей, умови їх життя не цікавили ні місцеву владу, ні короля. Вони передовсім дбали про зміцнення монашого ордену бригідок та власне благополуччя...

1672 року під Сокалем появляється частина козацького війська Петра Дорошенка на чолі з гетьманом Михайлом Ханенком. Його кількість становила 3500 чоловік. Прийшло воно сюди внаслідок союзу П. Дорошенка з Туреччиною і Кримським ханством та його спільного походу з турками в Галичину, де розбили польські військові гарнізони.



[1] Steczynski M.B. Okolice Galicyi. Lwow, 1847. S. 117.

[2] Baroncz S. Tartakow. Poznan , 1890. S. 1-8.

[3] Baroncz S. Tartakow. Poznan , 1890. S. 1-8.

[4] Чернецький В. Короткі історичні відомості про Тартаків. Львів, 1890. С. 2-9.

 
назад      далі
 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
13:43, 9 грудня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464