** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Історія

І.Вашків ::"Сокаль і Прибужжя"::

Сокаль і Сокальщина :: Історія :: І.Вашків Сокаль і Прибужжя

 

РЕМІСНИЦТВО І ПРОМИСЛОВІСТЬ

Незважаючи на не зовсім сприятливі умови, в Сокалі здавен розвивалися ремісництво і промисли. Значного поширення набули гончарство, ткацтво. Вже 1585 року тут був ткацький цех, а в XVII—ХVIII століттях діяла суконна мануфактура. Тоді ж у місті виробляли різні шовкові тканини.

Наприкінці XV століття в Сокалі, а також Грабівці і Тишицях (Холмщина), вперше в Україні почали виготовляти у спеціальних котлах горілку, звану паленим вином [1] . Робили її за рецептами, що прийшли із Заходу. Згодом виробництво горілки і спирту набуло на Сокальщині значного розвитку. Під кінець минулого століття в повіті діяло 37 ґуралень. Були вони в Боратині, Боб'ятині, Хороброві, Горбкові, Конотопах, Кристинополі, Лещатові, Лучицях, Поториці, Спасові, Шарпанцях, Старгороді, Свитазеві, Тудорковичах, Тартакові, Угринові, Ванові, Войславичах, Волиці Комаревій, Жабчі та інших селах [2] .

Протягом 1890 — 1892 років зі Сокальщини вивезли 6 655 тонн спирту. Значна його кількість ішла за кордон. Окрім того чимало горілки споживало населення повіту. Адже тут до кінця минулого століття збереглося давнє право так званої «пропінації» — нав'язування людям горілки у борг, «на відробіток», що приносило велику шкоду їхньому здоров'ю і родинному життю. За тодішніми статистичними даними, кожний дорослий у околицях міста Белза і села Стенятина споживав за рік 5 — 10 літрів горілки, сіл Поториці й Сільця — 20 — 40. А в середньому по повіті ця річна «доза» становила від 20 до 40 літрів.

У 1895 році за кошти повітової ради було споруджено цегельню з американським обладнанням. Вона знаходилась неподалік залізничної станції «Сокаль» і виробляла щорічно 1,5 мільйона штук цегли (10 см завширшки, 20 — завдовжки) для будівництва доріг. Такий самий завод, але власний, мав мешканець с. Добрачина П. Левицький. Всі інші цегельні, яких у повіті налічувалось понад двадцять, були кустарними. У 30-х роках минулого століття на околиці Сокаля також діяло кілька їх. За часів СРСР тут створено заводоуправління цегельних заводів, яке виробляло в середньому за рік 40—54 мільйони штук цегли.

На переломі XIX і XX століть великого розвитку і поширення набув у повіті домашній промисел. Люди безпосередньо в своїх господарствах займалися ткацтвом, виробництвом полотна, сукна, пошиттям кабатів, гарно оздоблених кожухів. Сировини для цього було вдосталь. По селах сіяли багато конопель, льону, тримали чимало овець, які давали високоякісні шкіру і руно. Без кожухів на Сокальщині не обходився майже ніхто. Їх не мали хіба дуже бідні.

Значним попитом користувалися на ярмарках місцеві вироби з лози, соломи, шкіри, глини, а також взуття, яке виготовляли знамениті угнівські шевці Сильвестр Лисяк, Андрій Лисяк, Ілля Стирко, Петро Камінський, Степан Хитрень, Іван Шустикевич, Григорій Решетило та інші.

У XIX столітті у Сокалі появилася ціла низка відомих майстрів гончарства — Білик, Боярський, Гордійчук... Але найбільшого хисту у виготовленні різного керамічного посуду, зокрема дзбанків, баньок, глечиків, досяг Василь Шостопалець (1816—1879), який умів прикрасити свої вироби оригінальним орнаментом, надати їм неповторної краси і пластичності.

Користуючись жовтим, коричневим і зеленим кольорами розпису, Шостопалець особливо вдало поєднував їх під час виробництва кахлів, надаючи їм сприйнятливих тонів, від яких віяло ніжністю, світлістю і теплотою.

Полив'яні миски, горщики, горнятка, вазони виготовляли після Шостопальця й інші сокальські гончарі, але вершин його майстерності так і не досягли. З-поміж них виділявся хіба що кераміст Книш, який у другій половині XIX століття відзначився вмілим створенням розмальованих дзбанків, ліхтарів, горщиків і макітр.

У 1897 році фабрикант Яворський заснував у Сокалі прядильно-ткацьку фабрику, яку за часів СРСР названо артіллю «Прикордонник». Це підприємство проіснувало до 1960 року і випускало пряжу, трикотаж, килими, шарфи та інші вироби.

Комбінат «Укрзахідшахтобуд», що з 1954 року розмістився в Сокалі, став координаційним центром у спорудженні шахт у частині нашого району, а також на Волині.

Будівництво на Сокальщині першої шахти, яку назвали № 1 «Великомостівська», розпочалося восени 1952 року і незабаром стривожило деяких високопоставлених чиновників у Києві і Москві. Під час проходження клітьового стовбура, на глибині 390 метрів, підземна стихія заблокувала всі роботи і поставила під сумнів своєчасну здачу цього підприємства в експлуатацію. Підземні юрські відкладення спричинили потужні напливи змішаного з водою піску, що раз у раз обрушувався на тюбинги, загрожуючи їх сплющити або обірвати. Прибули комісії, консультанти... Було вирішено зміцнити тюбингове кріплення залізобетонною «сорочкою». Підступна стихія скорилася. Але боротьба з нею забрала чимало часу і відтягнула введення шахти в дію аж до 28 грудня 1958 року. Тому перше сокальське вугілля пішло на-гора з другої «Великомостівської» шахти, яку здали в експлуатацію на рік раніше — 24 грудня 1957-го. Перші його тонни випало нарубати бригаді Анатолія Гочачка.

У вересні 1959-го стала до ладу шахта № З «Великомостівська». В 1960 році видала перші тонни палива п'ята «Великомостівська», в 1961-му — четверта «Великомостівська». Потім були здані в експлуатацію інші вугільні підприємства. Згодом усі шахти «перехрестили», давши їм назви різних комуністичних дат, подій і партійних з'їздів.

Водночас з будівництвом вугільних підприємств тривало спорудження житла, об'єктів соціально-культурного і побутового призначення. На малі Сокальщини появилися нові населені пункти — селища імені Б. Хмельницького (поблизу шахти № 1 «Великомостівська»), Гірник та Соснівка, яка згодом стала містом.

З 1959 року тривало інтенсивне будівництво нових кварталів Червонограда. В них поселялися люди, які приїхали на роботу з різних областей України і республік колишнього СРСР.

Створення в Прибужжі гірничої промисловості позитивно позначилось на соціально-економічному розвитку Сокальщини. Проте хаотична і безгосподарна розробка вугільних родовищ невдовзі відплатила в зоні дії шахт екологічними бідами: просіданням ґрунтів і їх заболоченням, загибеллю місцевої флори і фауни... Шахти, а згодом і збагачувальна фабрика, яку спорудили на околиці села Сілець, стали основними джерелами техногенного забруднення довкілля і породили безліч проблем. Причина в тому, що більшість териконів шахт побудовано без врахування геологічних та гідрологічних особливостей району. Внаслідок того в довкілля потрапляє понад 20 високотоксичних елементів, у тому числі свинець, ртуть, кадмій, цинк, які виявлено в ґрунтах, воді, організмах тварин та людей і в рослинах [3] . А вміст концентрацій миш'яку, цинку, кобальту та інших металів у ґрунтах і воді перевищений у радіусі трьох з половиною кілометрів від шахт у 5—10 разів [4] .

В 1961 році, згідно з директивами Міністерства хімічної промисловості СРСР, на околиці Сокаля почалось спорудження заводу хімічного волокна, який у серпні 1970 року випустив перші тонни продукції. Своє віскозне волокно, сірковуглець, сульфат натрію він відправляв за рознарядкою з Москви на 160 підприємств колишнього Радянського Союзу, що за тодішніми заідеологізованими мірками вважалось великим досягненням.

У роки своєї розбудови Сокаль став виробником різних залізобетонних конструкцій, товарного бетону й розчину. Його цегельні заводи та комбінат промислових підприємств (нині відкрите акціонерне підприємство «Залізобетон») дали необхідні матеріали для спорудження в місті і районі ряду об'єктів промисловості, побутового і соціально-культурного призначення.

На Сокальщині є дві панчішні фабрики, заводоуправління будівельних матеріалів, ВАТ «Елегал», фабрика «Рата», деревообробний комбінат, м'ясопереробне підприємство, спиртозавод... Тут розташовано десять шахт, вісім з них належать до району. Останнім часом майже всі вони справляються з планом вуглевидобутку.

Зареєстровано понад 400 малих підприємств, але більшість з них займаються бізнесом і торгівлею. Частина не працює.

Ряд виробничих колективів, зокрема ВАТ «Сокальський завод хімічного волокна», ВАТ «Елегал», їхні дочірні структури, а також деякі інші підприємства району перебували тривалий час у складній фінансово-економічній ситуації через відсутність внутрішніх ринків збуту продукції, вищу її собівартість, ніж за кордоном, і неконкурентоздатність. Недавно ВАТ «Сокальський завод хімічного волокна» оголошено банкрутом.

Найбільш ритмічно працює ВАТ «Сокальське м'ясопереробне підприємство» (голова правління Володимир Кузьмич).



[1] Крип’якевич Іван. Побут. Княжа доба // Історія української культури. К., 1994. С. 98.

[2] Sokalski Bronislaw. Powiat Sokalski pod wzglendem geograficznym, etnograficznym, historycznym I ekonomicznym. Lwow, 1899. S.451.

[3] Високий Замок. 1997. № 60.

[4] Голос з-над Бугу (Сокаль). 1998. № 19.

 
назад      далі
 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
13:32, 9 грудня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464