ІСТОРИЧНІ ПОСТАТІ, ДІЯЧІ КУЛЬТУРИ, МИСТЕЦТВА, ЛІТЕРАТУРИ
ВАСИЛЬ БОБИНСЬКИЙ
З Сокальщини
розпочиналася життєва дорога відомого українського поета і публіциста Василя
Бобинського, який народився 11 березня 1898 року в м. Кристинополі (тепер
Червоноград), де його батько працював на залізниці дистанційним черговим.
Під час навчання у гімназії
Василь Бобинський захоплюється літературною творчістю і починає писати вірші.
Але проблиски його поетичного таланту стають помітними лишень у легіоні
Українських Січових стрільців, у який він вступив 1916 року. Перебуваючи на
військовій службі, Бобинський друкує свої твори в стрілецькому журналі «Шляхи»
та газеті «Буковина». А в 1919-му в місті Стрию виходить перша збірка його
віршів «У притворі храму», що була пройнята громадянськими мотивами. Та після
упадку української держави ці мотиви зникають, а в перших літах польської
окупації поет самоізолюється від суспільства, громадськості і визвольних ідей.
Хоч у 1922 році в першому числі журналу «Митуса» він усе-таки подає свій голос
у обороні Павла Тичини, відзначаючи тісний зв'язок його творчості з життям
нації.
Згодом появляється
маленька збірка інтимної лірики В. Бобинського «Ніч кохання» (1923), а відтак —
«Тайна танцю» (1924).
Василь Бобинський був
редактором львівських періодичних видань «Нова культура», «Світло», «Вікна». У
застінках польської в'язниці Баторія написав свій найкращий твір — поему
«Смерть Франка» (1926), яку завершив у 1932 році.
Непоправною помилкою
Василя Бобинського було те, що він повірив більшовицькій пропаганді і в 1930 р.
виїхав зі Львова до Харкова, який був тоді столицею УРСР. Хоч там він видав
книжку поезій «Слова в стіні» (1931) і впорядкував збірник «Обернімо штики на
катів» (1932), які були спрямовані проти окупації Західної України і безчинств
польської дефензиви, проте найпідступніший ворог Бобинського був поруч з ним, у
тому ж Харкові. Це поет невдовзі зрозумів. Але виходу з ситуації, в яку
потрапив, не було. 1934-й рис приніс йому чекістські допити і смерть.
|