ІСТОРИЧНІ ПОСТАТІ, ДІЯЧІ КУЛЬТУРИ, МИСТЕЦТВА, ЛІТЕРАТУРИ
НЕСТОР-ВСЕВОЛОД РІПЕЦЬКИЙ
У 1937 році в Сокалі
вийшов альманах «Буг», який відкривався віршем Богдара Жарського «На Новий
рік». Він починався і закінчувався такими строфами:
І знов на дзигарі космічнім
Новий рік видзвонили дзвони.
Пісень могутніх і величних
Співать ніхто не заборонить.
......................................................
Бо прийде знову завтра горде,
Ясне й світляне, наче кремінь,
Із тим новим бучним акордом:
Були ми завжди і будемо!
Рідко хто тоді знав, що
ці оптимістичні рядки належать 18-літньому Нестору-Всеволоду Ріпецькому, який
підписував свої твори псевдонімом Богдар Жарський, а згодом — Всеволод Листвич.
Він народився 1919 року
в родині відомого сокальського юриста і громадсько-просвітнього діяча
Олександра Ріпецького, який помер, коли Нестору було десять літ. Хлопця взяв
під опіку брат його батька, колишній четар УСС Степан Ріпецький, який одружився
з матір'ю Нестора.
Після закінчення
гімназії Нестор-Всеволод Ріпецький навчався в Академії політичних наук у
Варшаві. Всі ці роки нерозлучним супутником його життя була поезія, яка й лягла
в основу трьох перших збірок — «Кучеряві дні», «Шлях пілігрима» і «Тривога».
Книжку «Кучеряві дні» Н. Ріпецький підготував, коли мав 16 літ. Видав її у
1936-му.
У червні 1941-го Нестор
Ріпецький повертається до Сокаля, де засновує газету «Українські вісті» і стає
її редактором. Це був перший український часопис, що появився на окупованій
третім Рейхом недавній території УРСР.
Невдовзі Н. Ріпецький
відчув, що в умовах гітлерівської цензури випускати газету і писати правду стає
все важче. Це була одна з причин, що він залишив посаду редактора «Українських
вістей». Зате з подвоєною енергією поринув у громадсько-культурну і просвітню
роботу, видання художньої літератури. Під час німецької окупації у Сокальському
видавництві «Вісті» вийшли його книжки «Поворот», «Думки на вітрі» та інші.
Перебуваючи з повоєнних
літ на еміграції, Нестор Ріпецький очолював Світову федерацію українських
журналістів і друкував свої твори у багатьох газетах і журналах, написав і
видав ряд художніх творів. Серед найбільш помітних його книг — «Р-33», де
ввійшло двадцять чотири оповідання.
Персонажі майже всіх
оповідань «Р-33» — воїни УПА. Вони різні за віком, освітою, характерами, долями
і своїми уподобаннями, але в серцях кожного з них горить велика любов до
Батьківщини і самовідданість у боротьбі за її свободу. Це, наприклад, командир
Павур, який у одному з переможних боїв падає смертельно пораненим. Коли друзі
запитують Павура, що з ним, він звертається до них з такими словами:
— Це не важне. Колись
мусів прийти мій останній рейд. Добре, що бій виграний... Ви, друзі, стережіть
цих піль... Цих хлібів... Цих шляхів,.. щоб усе стало нарешті... нашим...
українським...
В оповіданні «Мачок» Н.
Ріпецький змальовує колишню вчительку і студентку медінституту, яка стала
медсестрою УПА. Її батька замордували у Львові більшовики, матір вивезли у
Казахстан, а нареченого розстріляли німці у Києві. Тому ця дівчина понад усе
любить збирати польові і городні маки, бо їй здається, що вони виросли на крові
її рідних та мільйонів інших людей і що ця кров червоніє у пелюстках цих
квітів. Саме тому ця дівчина, яку повстанці назвали Мачком, відмовляється
залишати рідну землю і вирішує боротися за неї навіть тоді, коли її відділ
одержує наказ відходити на Захід.
Оповідання «Р-33», яке
дало назву книзі, — це романтизована героїка повстанського життя і боротьби. В
основі її сюжету — важкий бій воїнів УПА з німцями в Карпатах. Про нього
головний персонаж цього твору Степовий мовив так:
«В долині біліла дорога.
По ній, як кошмарні почвари, лазили танки. Під ними дрижала наша рідна, дорога
земля і стогнала, немов душилася від знемоги. Ще дальше, в долині, синів потік.
Він хвилювався тривогою, бризкав від жалю срібними хвилями об мовчазні береги,
начеб хотів перегризти шлях і поглинути ворога. Затопити ворога. Бо це був наш
рідний потік. Український. Він купав колись наші молоді тіла, він пестив нас
своїми ласкавими хвилями, він любив нас.
А ворог наближався. Він,
наче шалений, двигався проти нашого вогню, падав і знову вставав, плював
кров'ю...».
У цьому бою Степового
важко контузило. Підлікувавшись, змушений був відхопити на Захід. Прощаючись з
ним, командир Сергій сказав:
— Друже, ви відходите на
Захід... де будете вільною людиною. Але пам'ятайте, що коли хтось до вас прийде
і скаже кличку «Р-33» — це буде хтось від нас. Хтось від мене. Пробуйте
сповнити те, що та особа вам скаже.
...Минув деякий час. І
одного дня в дім Степового завітала невідома гарна жінка. Впевнившись, що
господар хати пам'ятає «Р-33», подала йому щоденник... полеглого в бою
командира Сергія. В ньому йшлося про боротьбу УПА та друзів, які загинули в
боях.
Серед живих з «Р-33»
залишився тільки Степовий. А гарна жінка, що проїхала крізь кордони і привезла
щоденник, була дружиною командира Сергія. Виконавши заповіт чоловіка, вона
поверталася в Україну. Там ще тривала боротьба.
Оповідання «Вогні з-за
обрію» та «Пісня про рідні простори», що ввійшли в книгу «Р-33», Н. Ріпецький
присвятив сокальчанам — командирові УПА-Захід «Шелесту» (В. Сидору) та Романові
Кашубинському — четареві легіону ДУН.
Нестор-Всеволод
Ріпецький мріяв дожити до днів, коли можна буде вільно приїхати в Україну. Але
збутися цьому не судилося. Надто рано — на 55-му році життя — відійшов у
вічність. Сталося це 19 березня 1974-го.
|
