** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Історія

І.Вашків ::"Сокаль і Прибужжя"::

Сокаль і Сокальщина :: Історія :: І.Вашків Сокаль і Прибужжя

 

ПІД ПОЛЬЩЕЮ. З'ЇЗД ІЄРАРХІВ

У 1434 році українські провінції були зрівняні з коронними. З них утворено три воєводства. Сокаль належав до Белзького воєводства, в яке входили такі повіти: Цішанівський, Равський, Белзький, Сокальський, частина Жовківського, Кам'янко-Струмилівського, Бродівського й частина південно-західної Волині. Кожна земля одержала свій виборний суд. У Сокалі, як і деяких інших містах, введено гродський (старостинський) суд [1] .

Відповідно до закону, який почав діяти з 1496 року, з села міг піти на навчання чи службу лише один селянський син. Всі інші мали залишатися на господарстві.

Кріпацтво (панщину) на Сокальщині запроваджено в 1543 році [2] . Це змусило селян задаром працювати на земельних маєтках так званих благородних панів і започаткувало соціальний та національний гніт, який особливо відчутним був у Прибужжі.

Деякі польські дослідники зауважують, що в XV столітті Белзчина виглядала на тлі Червоної Русі дуже бідною на українську шляхту. Мабуть, мало було її і в Сокалі. За даними, котрі подає А. Янечек, у 1570—1580 роках у Белзькому воєводстві, до котрого належав Сокаль, мешкало 19 відсотків шляхти польського походження, 15 — руського (українського. — Авт.), 4 — волоського, 2 — іншого [3] .

Якихось документів про українську шляхту Сокаля нема. Та знаємо, що саме вона в час Хмельниччини очолила повстання сокальських міщан і поплатилася за це життям. А втім, доля нашої шляхти, бояр, які б повинні були займати домінуючі позиції в національному і релігійному житті, склалася по-різному.

Після втрати основ державності й упадку Белзького князівства чимало місцевих бояр і їх нащадків поєдналися з чужим середовищем і швидко розчинилися в ньому. А відколи зрівняно галицьку шляхту в правах з коронною, процес асиміляції набув прискорення. Перед ним не встояли навіть знатні місцеві староукраїнські роди Коморовських, Носових, Доброчинських, Данилевських та інші.

Частина української шляхти, яка не змирилася з чужоземною колонізацією краю і чинила їй опір, втратила землі і майно й опустилася до низів або згинула в боротьбі.

Однак у другій половині XVI століття домінуючі позиції у економічно-господарському житті Сокаля ще утримували українці. Люстрація староства від 1564—1565 років засвідчує, що в Сокалі на той час було 150 господарств. 110 з них належало українцям, 24 — полякам, 2 — євреям, 13 — представникам інших національностей. Тоді в місті проживало 37 пекарів, 23 різники, 16 шевців, 9 гончарів. Усього ж у 1565 році було 85 ремісників [4] .

Ця ж люстрація згадує, що в Сокалі є «чимало руси», тобто українців. Маємо також відомості, що в місті був водяний млин на п'ять каменів, що з Сокальщини щорічно йшло в королівську казну 288 злотих. У цей час у місті мешкало два православних священики.

Люстрація за 1564 рік подає відомості про прибутки сокальського замку, які призначалися для королівської казни. Значну частину з них складало ярмаркове мито. Та найбільші прибутки були від фільварків, які розташовувались у Сокалі, Скоморохах і Хороброві й належали замку.

У фільварках відбувало повинність найбідніше місцеве населення, котре в реєстрі 1564 року звано комірниками, паркетниками та гультяями. Воно під час жнив мало допомагати на різних роботах... [5] 0.

З опису сокальського фільварку за 1564 рік довідуємося, що тут зберігалося 434 копи озимого жита, 76 кіп пшениці, 60 — ячменю, 88 — ярого жита, 208 — вівса, а також 18 корів, 67 свиней, 15 телят та 50 голів інших тварин.

Як бачимо, тогочасний господарський профіль майже ідентичний нинішньому.

Наприкінці XVI століття міста Сокаль і Белз стають причетними до Берестейської унії. У 1590 році в Белзі відбувається приватна нарада православних владик, у якій беруть участь такі єпископи: Кирило Терлецький — єпископ луцький, Діонісій Збируйський — холмський, Леонтій Пельчинський — туровський і пінський. Проводить її львівський єпископ Гедеон Балабан, який уперше обґрунтовує потребу унії з Римом. Учасники цього зібрання представляють унію «як засіб виведення православної церкви з її приниженого становища в Польщі і разом до скріплення авторитету й поваги самих єпископів» [6] .

 Зібрання православних владик продовжується через чотири роки в Сокалі. Тут, у місті над Бугом, відбувається їх з'їзд, який знайде своє висвітлення, в «Пересторозі» та працях різних дослідників. П. Яременко, опираючись на «Пересторогу»*, подає перебіг цієї події у такій інтерпретації:

«Тим часом у червні 1594 року на соборі у містечку Сокалі, недалеко від Львова, православний українсько-білоруський єпископат ще раз остаточно постановив підкоритись римському папі. Тоді ж була укладена нова, ширша декларація, під якою протягом року було зібрано підписи всього основного складу українсько-білоруської церковної ієрархії. Як і слід було сподіватись, «артикули» унії дістали схвалення королівського двору і папського нунція в Польщі. Сигізмунд III спеціальною грамотою взяв під захист життя, посади і маєтності єпископів-уніатів. Делегація православних владик у складі Іпатія Потія і Кирила Терлецького почали спішно готуватися до подорожі в Рим, щоб подати папі Клименту VIII декларацію унії і відбути церемонію затвердження унії Ватиканом» [7] .

У «Пересторозі» також йдеться, що в Сокалі єпископові К. Терлецькому були вручені мамрени (бланки), на котрих він начебто мав описати «кривди руської церкви і подати їх королеві», але використав ці бланки з іншою ціллю — для прийняття унії.

Безперечно, що сокальське зібрання ієрархів у 1594 році мало значний вплив на запровадження унії і визначило подальшу долю багатьох єпископів і церкви. Проте, на думку Івана Франка, не все, що описується про Сокаль у «Пересторозі», слід приймати за чисту монету. Передовсім тут відбувся не собор, а лишень з'їзд. Про нього І. Франко пише так:

«На з'їзді в Сокалі не укладено жодного документа, хіба що • припускати, що наслідком цього з'їзду був Dekretum de Jisemation et conctusionis* в питанні прийняття унії з датою 2 грудня, підписаний митрополитом і всіма єпископами, який став підставою переговорів — спершу самого Терлецького з представниками уряду Королівства  польського і Риму в 1595 р.» [8] .

Іван Франко дуже високо цінив «Пересторогу» як літературну пам'ятку. Проте дійшов висновку, що, як історичний документ, вона має невелику вартість — перекручена хронологія, багато неточностей і подро­биць, подібних на плітки. Саме такою пліткою І. Франко вважає і сокальську «пригоду» з бланками, котра «не витримує критики вже з тієї причини, що в... Сокалі 1594 р. говорилося не про кривди церкви, а, власне, про унію...» [9] .

Письменник і краєзнавець Микола Голубець називає сокальське зібрання ієрархів 1594 року не собором і не з'їздом, а вступною нарадою, котру очолив перемиш­льський владика Михайло Копистенський, і на котрій ішла мова про унію з Римом [10] .

Але є підстави вважати, що це все-таки був з'їзд. Звичайні наради ієрархів, у тому числі в Белзі, вже не раз з приводу унії проводилися й раніше. Проте жодна з них не мала такого широкого представництва й резонансу, як зібрання владик у Сокалі. Ні одна попередня зустріч єпископів не дала й такого результативного поштовху до цілеспрямованих практичних дій.

Cокаль вибрали для з'їзду не випадково. Очевидно, серед духовенства міста, в якому тоді знаходились дві православні церкви і монастир оо. василіян, переважа­ли прихильники унії. На цю думку наводить і те, що з'їзд єпископів проходив у храмі св. Миколая, а не деінде. Біля нього тоді знаходилась церква Пречистої Богородиці. Про неї поет С. Кленович у 1584 році писав:

Славний у місті є храм Богородиці Діви Марії,

Що непорочна, Христа-Бога на світ привела...

Очевидно, що храм Пречистої Богородиці був монастирським і належав оо. василіянам, які, як відомо, були прибічниками об'єднання з Римом. Що ж до сокальських міщан, то, як показав подальший розвиток подій, вони якогось єдиного погляду щодо унії не мали. Бо коли її було 1596 році прийнято на церковному соборі в Бересті й до неї прилучився холмський і белзький владика Діонісій Збируйський, для Сокаля настали тривожні дні: між прибічниками і противниками унії розгорілась затята боротьба, що закінчувалась фізичними розправами, пожежами і руїнами. Полум'я цього роздору спалахнуло під час закриття православних храмів.

Оскільки конфлікт із зачиненням церков у Сокалі, Белзі й інших містах загрожував перерости у стихійний бунт, у нього змушений був втрутитися польський король Владислав IV. 14 березня 1633 року він видав спеціальний диплом, згідно з яким королівські комісари мали пе­редати православним Сокаля одну або більше церков [11] . Але цього не сталося.

Останній відгомін цих сумних подій Сокаль почув через кілька століть згодом. У 1876 році на церковну процесію, котра вийде з храму св. Миколая й прямуватиме вулицею Тартаківською на цвинтар, накинуться противники трьохраменного хреста й порубають його. Цю сенсаційну вість газети швидко рознесуть по всьому краю, а в Сокаль. прибуде для з'ясування обставин тодішній перемишльський єпископ Йоан Ступницький.

Релігійне життя Сокаля має й світліші сторони. Тут діяло церковне братство. В місті тривалий час мешкав і працював уніатський київський і галицький митрополит Гавриїл Коленда, який обрав собі за резиденцію василіянський монастир. Після його смерті монастир проіснував у місті недовго — до кінця XVII століття. Протягом двохсот років з покоління в покоління передавались перекази, що монахи-василіяни під час свого відходу з Сокаля начебто замурували в підземній гробниці церкви св. Миколая якісь цінні акти і книги.

...Спливли віки й історія спростувала поспішні твердження, що Берестейська унія позбавила українців їх національного ґрунту, кинула в пропасть асиміляції і принесла користь лише Польщі.

Тим часом австрійсько-польська влада й римо-католицька ієрархія дійдуть висновку, що унія — це помилка деяких пап. Заступник міністра закордонних справ міжвоєнної Польщі Ян Шамбек висловить папському нунцієві Кортезі таку думку: «З історичної точки зору, унія була найбільшим лихом для Польщі» [12] . Так вважатимуть й деякі інші члени польського уряду.

Якщо брати до уваги ці два діаметрально протилеж­ні погляди, то Берестейська унія, прологом до якої понад 400 літ тому став сокальський з'їзд церковних ієрархів, ще чекає нового осмислення й вивчення. Ретельнішого й глибшого. Але без крайніх оцінок «за» і «проти», які не допускають, що правда може бути не на цьому чи іншому боці, а десь посередині.



[1] Дорошенко Д.І. Нарис історії України. Львів, 1991. С. 137.

[2] Наша культура (Варшава). 1978. С.9.

[3] Janechek A. Osadnictwo pogranicza polsko-ruskiego. Warszawa, 1993. S. 124.

[4] Історія міст і сіл УРСР. Львівська область. К., 1968. С. 722.

[5] Жерела до історії України-Руси. Львів, 1896. Т.3 С. 222.

[6] Дорошенко Д.І. Нарис історії України. Львів, 1991. С. 183.

* „Пересторога” – український полемічний твір початку XVII століття.

[7] Яременко П.К. „Пересторога” – український антиуніатський памфлет початку XVII СТ. К., 1963. с. 18-19.

[8] Франко Іван. Зібр.творів: У 50 т. К., 1986. Т. 46, кн.. 2. С. 211.

[9] Франко Іван. Зібр.творів: У 50 т. К., 1986. Т. 46, кн.. 2. С. 212

[10] Голубець Микола. З історії міста Сокаля //  Надбужанщина. Нью-Йорк, Париж, Сидней, Торонто, 1989. С. 121.

[11] Коструба Теофіл. Белз і Белзька земля від найдавніших часів до 1772 року. Нью-Йорк, Торонто, 1989. С. 121.

[12] Рахманний Роман. Україна атомного віку. Торонто, 1991. Т. 3. С. 225.

 

 

 
назад      далі
 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
13:35, 9 грудня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464