** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Історія

І.Вашків ::"Сокаль і Прибужжя"::

Сокаль і Сокальщина :: Історія :: І.Вашків Сокаль і Прибужжя

 

ПОЛУМ'Я ХМЕЛЬНИЧЧИНИ

Йшов 1648 рік. Звістка про визвольну боротьбу українського народу під проводом Богдана Хмельницького, про перемогу козацько-селянських військ над шляхтою під Жовтими Водами швидко облетіла Прибужжя. Місцеве українське населення вже чекало на прихід армії Б. Хмельницького й само почало виступати проти поневолювачів. Ще 15 червня 1648 року в Белзі на сеймику навколишня шляхта скаржилася, що в «горішніх воєводствах подибуються своєвольні купи, що, бачучи сирітство Річі Посполитої, хочуть самовільно жити і нападають на шляхотські доми» [1] . На сеймику було ухвалено, щоб виділити для створення додаткових військових сил, які б могли протистояти армії Хмельницького, 36 000 злотих. Та коштів у місцевій казні не було і їх вирішили взяти через новий «подимний» податок, який наклали на мешканців Белзького воєводства й приналежного до нього Сокальського староства.

А 12 вересня знову зібрався белзький сеймик. На ньому йшла рада про те, як досягти «внутрішнього спокою, безпеки та поваги воєводства». Ухвалили, що всі дідичі, державці коронних маєтностей, латинське духовенство мають бути у воєнній готовності і повинні в розрахунку з кожного гектара належної їм землі виставити рейтара (тяжко озброєного вершника); менш заможні — з кожного гектара ланів легко озброєного їздця; хто посідав лише підданих-халупників, мав із кожних тридцяти хат вислати до війська гайдука (піхотинця, але не українця («билє нє русіна»). Командиром (ротмістром) воєнного поготівля сеймик ухвалив призначити белзького старосту Олександра Белзецького [2] .

Розгромивши польські війська під Пилявцями, Б. Хмельницький спрямував свій похід на західноукраїнські землі, виславши заздалегідь сюди чимало своїх розвідників, щоб організовували по­встання селян і міщан у тилу ворожої армії. Як відомо, у вересні 1648 року в Сокалі переховува­лося до 100 козаків.

7 вересня 1648 року писар Львівського магістрату Самійло Кушевич у своєму листі до Варшави повідомляв: «Під Сокалем збунтувалося селянство. Знайшлася в тім місті зрада, але зараз покарано її мечем». В іншому листі С. Кушевич з приводу цього писав: «Уже галас успокоївся пострахом війська, що тудою переходило. Проводців бунту і розбою відіслано до львівського каптурового суду, де їх вбито на палі на приклад для інших» [3] .

Невдача, що спіткала перших повстанців, які загинули страшною мученицькою смертю на палях, не злякала ні сокальців, ні селян довколишніх сіл. Полум'я по­встань і непокори щойно розгорялося.

Головні сили козацьких військ, які в жовтні 1648-го йшли на Замостя, в Сокалі не були. Тут появлялися лише їх розвідувальні загони. Та найбільш національно свідомі міщани і селяни, котрі почули про наближення армії Хмельницького, ставали до боротьби. Мешканці Завишні, Савчина, Мошкова (Гута) об'єдналися й спрямували свій похід у село Шмитків. Тут вони напали на маєток польського шляхтича Самуїла Поляновського й реквізували все наявне в ньому збіжжя, розділивши його між собою. На чолі цих повсталих селян були завишнянці Георгій Рудницький, Гнат Гісько, Павло Дорош, Мисько Середа та Іван Олешко [4] .

Жителі Городилович і Ульвівка Остап Дідич, Іван Сорока, Лаврин Козел, Мартин Гусак, Корнило Корито, Ясько Воробей разом з іншими захопили маєток Ансельма Рогаля.

Повстанці зі Шпиколосів спалили дощенту двір шляхтича Андрія Гермінського в селі Перв'ятичі. Тогочасні документи засвідчують, що в цій акції брали участь Павло Дублянський, Юрко та Антон Мельники, Петро Сенчина, Яшко Жук, «Масько маленький, Андрощук старий» [5] .

Зі скарги ще одного багатого землевласника — Андрія Яловіцького, яку він написав 17 травня 1649 року польському королеві Яну Казимиру, довідуємося, що на його двір у селі Лашки вчинили «нахід» селяни Тартакова, Тартаківця, Рогалина, Спасова, Перв'ятич та Копитова. Серед тих, які розорювали його маєток, названо Юська Ожурка з Тартакова, Макара Туранема з Тартаківця, Грицька Будка з Перв'ятич. Перший очолював 13 чоловік, другий — 17, третій — 30. А провідник Іванець керував під час нападу на двір Яловіцького дванадцятьма селянами зі Спасова [6] .

Повсталих міщан Сокаля підтримали селяни з Ількович, Поториці, Скоморох, Завишні й навіть віддаленого Сільця. Вони об'єдналися, вигнали з міста поляків і напали на школу, костел та будинок, у якому мешкало латинське духовенство: вікарій і три капелани. Школу й деякі житлові доми знищили, а майно забрали. Очолював загін повстанців виходець з Ількович Петро Варениця [7] . Згодом Варениця пояснював на суді, що знайдені в нього речі, які належали костелу, не він забирав, а залишили їх йому козаки.

Подібні виступи проти польської шляхти і влади відбулися в Острові, Боратині, Конотопах, Войславичах та інших селах Сокальського староства.

Коли елекційний сейм у Варшаві обрав новим польським королем Яна Казимира, який обіцяв піти на уступки Богдану Хмельницькому й задовольнити його вимоги, — українське військо зняло облогу Замостя й вирушило 23 листопада 1648 року через Сокаль— Берестечко—Острог у Придніпров'я. Тоді головні сили козацького війська на чолі з Богданом Хмельницьким проходили через Сокаль і зупинились на кілька днів табором під лісом Валівкою. Українське населення міста з радістю вітало гетьмана України і його полки.

Незважаючи на те, що польський посол Олдаковський вручив Б. Хмельницькому лист короля Яна Казимира, в якому він згоджувався оголосити амністію всім учасникам повстання, — обіцянки не дотримано. Коли полки Б. Хмельницького відійшли далі на Схід, у Сокалі розпочались Варфоломіївські ночі. Шляхта, яка знову повернулась у свої маєтки, влаштувала кроваву різню проти всіх, хто радо зустрічав козацькі війська чи проявляв зневагу до Речі Посполитої. Тіла своїх жертв вона кидала в холодні хвилі Західного Бугу.

Повстання на Сокальщині було національним і не мало жодних класових орієнтацій. Після його згасання й повернення сюди польської шляхти, магнатів та орендарів, запроваджено ще жорстокішу експлуатацію українського населення, ніж та, котра була до 1648 року. Сокальським старостою король призначив гетьмана Потоцького, якому належали села Тартаків, Спасів, Перв'ятичі, Переспа, Зубків, Свитазів, Горбків, Копитів та інші.

У маєтках Потоцького чинились неймовірні знущання над людьми: їх катували, кидали в підвали і заливали водою. У селах панщина доходила до 5—6 днів на тиждень. Життя простих людей ставало жахливим [8] .

У Белзькому воєводстві, в яке входило Сокальське староство, були створені спеціальні військові загони, за допомогою яких «вогнем і мечем» придушували революційно настроєні громади, накладали на кожен селянський лан по три подимних податки. Та через значне вилюднення Прибужжя, упадок економіки і торгівлі, не завжди цю данину, зокрема, «кварти» (податок на утримання військ. — Авт.) вдавалося зібрати.

Історики і вчені по-різному оцінюють наслідки і мотиви відступу Б. Хмельницького з-під Замостя і залишення нашого краю полякам.

Наталія Полонська-Василенко пише про це так:

«У Сокалі вибухло заворушення, котре набрало організованої форми. Дрібна православна шляхта очолювала загони, які розбивали шляхетські замки. Великою помилкою було те, що Хмельницький не надав належного значення цьому могутньому народному рухові проти польських гнобителів і не підтримав його...» [9] .

Роман Рахманний, зокрема, зазначає, що «ключ державної безпеки України протягом століть був закопаний у Надбужанській землі», що «за Хмельниччини знехтувано Львовом, Белзом, Сокалем, Холмом і Волдавою, як і Західною Волинню, в ім'я звуженої козацько-української республіки».

Не погодитись з цим важко...

3 приводу повстань у Сокальському старостві сеймик Белзького воєводства, що відбувся в жовтні 1649 року, ухвалив: «Треба на те сильних способів, бо селянську натуру можна скорше задушити мечем, як добротою» [10] .

У старовинній сокальській церкві св. Миколая було виявлено документ, написаний 1650 року. В ньому повідомлялося, що в Сокалі числилось на той час дев'ять домів шинкових, халуп малих 151, на передмісті халуп 30, попів двоє — один в місті, другий на передмісті, ремісників 55, рибалок шестеро.

У Сокалі, як і в Белзькому воєводстві в цілому, кількість населення і, зокрема, ремісників, значно зменшилася. До цього спричинилось те, що чимало міщан і селян пішло з військом Хмельницького, деяка їх частина опинилась в татарському полоні або загинула від рук шляхти чи з голоду, який був викликаний розрухою і неврожайністю. Крім того, багато людей скосила епідемія чуми, що осінню 1648 року розгулялась в західноукраїнських містах і селах, у тому числі на Сокальщині. Саме вона принесла чимало шкоди й армії Б. Хмельницького, забрала в могилу прославленого полковника Максима Кривоноса. Ось як про цей час розповідається в Львівському літописі:

«Був теж і голод всюди, куди тілько пройшли войска козацькії. Було і повітря ніякоєсь, бо люд мер окрутне всюди наголову, навіть і в самих їх войсках... Мнозство їх великоє на дорозіх і на Україні змерло. І з самих татар Тогай-бей, царик татарський, умер, і той, Кривонос, полковник, і інни многії по звороті от Польски» [11] .

Не менш важкий час довелося пережити Сокалю після серпня 1649 року, коли Богдан Хмельницький вимушений був укласти з Польщею Зборівський договір. Тоді його та інші українські міста (з дозволу польського короля) дуже спустошили татари. Чимало сокальчан вони захопили в полон і загнали у Крим.



[1] Томашівський С. Народні рухи в Галицькій Руси. Львів, 1898. С. 11.

[2] Кордуба М. Богдан Хмельницький у Белзчині й Холмщині // Набдужанщина. Нью-Йорк, Париж, Сидней, Торонто. 1986. Т.1. С. 59.

[3] Томашівський С. Народні рухи в Галицькій Руси. Львів, 1898. С. 25.

[4] Жерела до історії України-Руси. Львів, 1896. Т.4 С. 278.

[5] Жерела до історії України-Руси. Львів, 1896. Т.4 С. 262.

[6] Жерела до історії України-Руси. Львів, 1901. Т.5 С. 7.

[7] Жерела до історії України-Руси. Львів, 1896. Т.4 С. 291.

[8] Яремчук М., Біліченко Я. Сокаль. Львів, 1961. С. 27-28.

[9] Полонська-Василенко Наталія. Історія України. К., 1993. С. 139.

[10] Томашівський С. Народні рухи в Галицькій Руси. Львів, 1898. С. 17.

[11] Бевзо О.А. Львівський літопис і Острозький літописець. К., 1971. С. 122.

 
назад      далі
 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
18:37, 15 грудня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464