Хочу згадати про своє покоління, яке зробило все, що могло для
свого народу і рідної України. Ми не чекали дозволу, чи можна нам,
чи ні захищати свою Батьківщину. Ми вступили в жорстокий бій із
зайдами - окупантами, які прийшли плюндрувати нашу землю, мордувати
наш народ і грабувати Україну. Ми тим самим в історію свого народу
вписали героїчну сторінку боротьби ОУН-УПА. Такий закон природи,
що старше покоління відходить, але залишає своє надбання—свою духовну
скарбницю.
Отже ви, молоді, і беріть від нас цю скарбницю і наповнюйте її
морально-патріотичними і національними якостями, та несіть її високо,
щоб бачив весь світ, що є такий народ, і він має бути господарем
на своїй рідній землі. Несіть її так, щоб ваші нащадки не цуралися
вас та згадали добрим словом і сказали, що батьки наші життя свого
не змарнували, а зробили все, що могли для свого народу, для Української
держави. Ми, українці, бережімо свою духовну скарбницю і надбання
так, як зберігали наші предки і свої голови клали за нас, щоб ми
вижили і далі розвивалися, а коли настане потреба, то і життя своє
віддаймо, бо то є наше рідне, українське. Україна — то є ми — народ.
Як будемо дбати, так будемо мати. Будьте вірними синами свого народу
і бережіть його ідеали. Віра нашого народу в ці ідеали надавала
йому наснаги, стійкості, як фізично, так і духовно. Ми не падали
духом, а ще більше міцніла наша воля до перемоги. Щоб перемога була
за нами, ми ні в якому разі не повинні бути байдужими до свого рідного,
українського, а маємо ставитись до нього з глибоким національним
почуттям, тобто бути справжніми українськими патріотами. Саме такі
позиції триматимуть наш народ на належному рівні. І ще, коли буде
дисципліна і порядок, буде культура і господарність. Без цих факторів
ми не зможемо створити добробуту в державі. Треба постійно пам'ятати,
що нам ніхто його не дасть і сам по собі він не прийде.
Думаю, що моє покоління зробило все можливе, аби наші духовні
і визвольні ідеали не згасли ніколи. Хлопці та дівчата, добровільно
вступаючи в лави ОУН-УПА, знали, що ідуть свідомо на смерть, що
з ворогом доведеться довго і важко боротися. А ворог був грізний,
сильний і жорстокий, і воювати з ним треба було вміло, щоб якнайменше
постраждало цивільне населення, бо боротьба велася не на ворожій
території, а на українській землі. Часто на одного повстанця припадало
по десять-двадцять і більше ворогів—ситих, виспаних, відпочилих.
Наші ж воїни не раз по два-три дні нічого не їли, не спали, мокрі
і перемучені, і воші їх їли, короста мучила, але в бій вони йшли
відважно, завдаючи ворогові великих втрат. Ці люди посвятили себе
на смерть, бо не хотіли бути рабами.
Треба також сказати, що в ряди Повстанської Армії молодь ішла
з великим бажанням, з любов'ю до свого народу, до України. Відомо,
що ОУН без жодної допомоги ззовні створила сильну УПА, високоорганізовану
боєздатну, оперативну, дисципліновану, свідому, ідейну і морально-патріотичну,
яка була здатна багато років боротися і протистояти найбільшим мілітарним
потугам світу — німецьким і московсько-більшовицьким.
Український народ любив свою армію. І робив все для того, щоб
вона була боєздатною. УПА протягом свого існування розраховувала
тільки на свої сили і підтримку свого народу. Загальновідомо, що
вона не мала жодної підтримки з-за кордону. Все потрібно було здобувати
в бою з ворогами — зброю, боєприпаси, військове спорядження, медикаменти.
Все це ми виборювали у ворога, що грабував наш край, поневолював
український народ. Повстанська Армія вийшла з народу і була його
складовою частиною. Це цементувало їх в одне ціле, що й створило
тривкий стержень для подальшої майже десятирічної боротьби з московськими
загарбниками. Без народної підтримки УПА не змогла би так довго
вистояти в боротьбі, та ще й з таким жорстоким ворогом як московсько-більшовицька
імперія. В українських повстанців був клич: «Здобудеш Українську
державу, або згинеш в боротьбі за неї». Він закарбувався в їхніх
серцях, надавав їм сили і відваги. Хоча часто були і критичні моменти,
коли здавалось — це вже кінець, але рішучість і воля до перемоги,
прагнення завдати ворогові якнайбільших втрат, а також мудрість
командирів УПА — все це дало змогу прорвати щільне кільце ворожого
оточення та вийти з нього з мінімальними втратами.
Про стійкість повстанців і їх бойові якості, відданість та жертовність
у боротьбі за Україну свідчить і це. Червоній московській армії,
щоб подолати фашистську армію, і дійти до Берліна потрібно було
чотири роки війни, причому, СРСР отримував від країн антигітлерівської
коаліції США і Англії велику військову допомогу, від яких надходили
озброєння, техніка, спорядження, медикаменти, продукти харчування,
пальне, тощо. Наприклад, 7000 літаків, 5000 танків і понад 400000
автомашин, кораблі та інші стратегічні засоби. Крім того, в 1944-му
був відкритий другий фронт. А УПА не мала допомоги ні від кого,
її чисельність складала 150-250 тис. вояків. Точна цифра не відома,
бо нема всіх документів, і людей, які б встановили цю істину. Але
попри це УПА вела боротьбу без нічиєї допомоги понад десять років.
Думаю, що історія світу таких прикладів не знає.
Іван СИЧ, колишній воїн УПА, політв'язень
"Голос з-над Бугу" 13.10.2006
|
|
|
Історія
