Все міняється...
Тільки знов
Торжествує стара філософія –
Хата, Мама, Земля, Любов.
Моя мама найкраща. Мама! Чи є на світі слово
прекрасніше й ніжніше?! У неї добрі ласкаві руки, найрідніше
й найщасливіше серце. В ньому ніколи не гасне любов, воно ніколи
не залишається байдужим. І скільки б не було тобі років– завжди
потрібна мама. Її ласкавий погляд. Чим більша твоя любов до
неньки, тим світліше і радісніше твоє життя.
Матусю... Коли я чую це слово, перед моїми
очима постає образ доброї, чуйної, ніжної, ласкавої людини –
моєї неньки. Вона виховує мене змалечку, завжди прийде на допомогу,
на неї можна покластися, завжди зрозуміє і допоможе в скрутну
хвилину. А скільки разів доводилося знаходити заспокоєння душі
в її чуйних, ніжних, лагідних обіймах.
Треба шанувати матусю, не завдавати їй болю,
не говорити образливих слів, треба пам’ятати, що, поранивши
маму словами, ми ранимо її аж до серця, в саму душу.
В.Сухомлинський писав: «Умій відчувати серце
матері, умій бачити в її очах мир і спокій, тривогу і неспокій,
збентеження. Якщо ти в дитинстві не навчишся бачити в материнських
очах її душу, ти на все життя залишишся моральним невігласом!»
Коротке це слово – мама. Але скільки містить
воно доброти, любові. Моя мама– це чудо. Як прикро подумати,
що я колись втрачу ту єдину міцну опору в моєму житті. Кожна
хвилина, яку я проводжу з нею, є найкраща, найцікавіша. Приходить
дитинство і відходить, як добре згадати, як мама співала колискову,
як ніжно мене цілувала, як прагнула допомогти, коли я була хвора.
І якщо ви не встигли сказати ті слова «Мамо,
прости!!!» – не засмучуйтесь, вона завжди з вами, допомагає
вам, тільки варто згадати її, і все буде добре.
Мені в житті пощастило, що я маю таку маму.
Я нею пишаюся, адже її найважча робота – це материнство. Вона
з гідністю і високо піднятою головою виховує трьох дітей, і
з них одна – я. Були важкі роки, але все вона витримала, в усьому
нам допомагала. І я з радістю скажу: «Мамо, я тебе люблю!»