|
Їй би заміж в травні чи у квітні,
Ще й для доньки зберегти фату.
Як трудились пальчики тендітні,
Мить краси ловили на льоту.
Їй ще б жити, народити сина,
Щастя жінки випити до дна.
Боже мій, вона ж іще дитина!
Нащо їй та місія трудна?
Ну, а втім Тобі таки видніше,
Раз дівча за той десяток літ
Доброти створило навіть більше,
Ніж створив для світу цілий світ.
Добра справа - ось найвища слава.
Добре серце - ось найбільший хист.
У малюнках впізнає Полтава
Неземну печаль знайомих рис.
А між зір, що світять незборимо,
Всю планету сяйвом обійма
Дівчинка з великими очима,
Дівчинка, якої вже нема ...
Любов Бенедишин
|
