У світі вічно молодому
Старіє чоловік...
Хтось там балакає про втому
І про похилий вік.
І вже стоїш, як нетутешній,
Із багажем своїм –
Десь між минулим і прийдешнім,
Забутий тим і тим.
Зробити ще багато б міг ти,
Довести до пуття.
Та якось вже не зручно бігти
За потягом життя.
Бракує подиху і сили...
І лиш одне втіша -
Чим більш твій вік стає похилим,
Тим вищою - душа.
Любов Бенедишин
|