|
Легенда ця не вмерла і понині,
Що із часів прадавнього буття.
Господь дав іскру вибраній людині,
Щоб прикрасити на землі життя.
Дав їй талант і серце невгамовне,
Відчути болю й радості секрет.
Добра і зла дав чашу спити повну,
І ще ім’я дав горде їй ? Поет.
І щоб душі краплиночки пречисті,
Що віршами освячені не раз,
Розсипалися по землі намистом,
Закривши прірву гіркоти й образ.
І мусить слово, мовлене поетом,
Пройти крізь фільтри власної душі.
Бо ж доти наша житиме планета,
Поки на ній писатимуть вірші.
Ганна Кузьмак
|
