|
Засяло сонце край Бугу над містом,
Розливши проміння в садовім суцвітті,-
Сокаль усміхнувся у квітах барвистих,
Як парубок юний в своїм повнолітті.
На ньому сорочка у чорних узорах,
Що вишила чорним по білому доля,
Як символ гіркого народного горя,
Як пам’ять, що довго нас гнула неволя.
Пропахлий медами, Сокалю коханий,
Вдихнувши свободи, живи без тривоги,-
Матусі-Вкраїні виготоюймо рани,
У світ волелюбний мостімо дороги.
Хай праця і пісня шляхетність підносять,
В добробут ведуть, мов на чистії роси,
Лани захвилюють пшеничним колоссям,-
Щасливе майбутнє у Бога попросять.
Володимир Сірко
|
