|
Присвячую світлій пам’яті моєї матері –
СІРКО Марії, з роду Петрів,
яка похована в пісках Казахстану.
Коли чужинці прийшли на його землю, він став у лави тих, хто не хотів коритися, хто підняв прапор боротьби і чинив збройний спротив.
Ворог був підступний, лукавий і сильний – він полонив його, і запроторив у край вічної мерзлоти, загнав у темні підземелля довбати для нього чорне, тверде вугілля, аби йому – ворогові було тепло, світло і затишно.
Ворог вважав, що відірвавши від рідної землі, поставив його на коліна і вбив його дух непокори. Та не зміг ворог відняти в нього вічного пісенного оберега – звуків материнської мови і ритмів мелосу його землі.
І викував він із них гостру зброю, що поборювала зневіру і безнадію, і викрешувала віру і надію. Викував своє поетичне слово і свою пісню.
Саме таким пізнав я автора цієї книжки більше десяти років тому, коли він запропонував для альманаху творчості колишніх політв’язнів „БІЛЬ” добірку своїх віршів про те, як „... люди вмирали по сибірських тюрмах з надією в серці, що заграють сурми.”
Його надії здійснилися. Заграли сурми української державності.
Їх довгождані закличні звуки додали авторові наснаги і розширили жанрову гаму його творчих зацікавлень. З під його пера виходить життєствердна громадсько-політична лірика, пісенні тексти, гуморески.
Сьогодні він на творчому піднесенні, приходить до читача з книжкою віршів, що засвідчують вічне буття нашого слова і пісні на українській землі.
Микола ДУБАС,
колишній політв’язень, член Національної Спілки письменників України.
ЗМІСТ
|
