|
Наче вітер по житі, дні в минуле пливуть,
Мовби запахи квітів, в пам’ять спогади йдуть,
А я стану й погляну із пробіглих доріг
На незгойную рану, яку в серці зберіг.
Навіть лячно згадати, як червоний тиран
Матір з рідної хати віз на смерть в Казахстан,
За єдиного сина, що підняв рідний стяг,
Бо любив Україну більш за власне життя.
Щоби волю здобути, у повстанці пішов,
Щоб народ свій розкути з віковічних оков, -
Боров гніт, вражі тюрми, в непокорі мужнів,
Аж заграли гімн сурми і тризуб заяснів.
Та біда не минула. Хоче підлий сусід,
Мов зубаста акула, проковтнути наш слід.
Українці! Рятуймо Україну – свій дім,
Її рани лікуймо і до сонця ведім.
Володимир Сірко
|
