|
Всякчасна втіхо, райдужна перлино,
В містах і селах неньки-України,
Її безсмертя радуй щирим словом,
Древніша із древніших, рідна мово.
Вірою правди розбуди в уяві
Святе минуле у правічній славі
В синів Карпат, в мужів степів широких
І зойк від болю в під’яремні роки.
Приспів:
Зазнала принижень в часи теранії,
Свободою зрошуй нові пагінці,
В серцях очерствілих окрилюй надії,
Людей ошляхетнюй, виводь з манівців.
Усім народом мудрим, незборимим,
Тебе несемо в зірні верховини,
Ти зцілиш нас, навіки поєднаєш,-
Веди нас, мово, у життя безкрає.
Ярій піснями в українських душах,
Себе любити недругів не змушуй,
Їм гул трембіт в лазуровій блакиті
Звістить, що ти є краща з мов у світі.
Приспів.
Світанок в багрянці зоріє,
Сонце цілує рунь зелену,
Лишень у гаю сутеніє,
Де вітер мовить казку кленам.
В подяку за пахучу свіжість.
Йому всміхнулись пишні квіти,
Поки він ніжився у збіжжі
І мив у Бузі вербні віти.
Покучерявив трави й просо,
Гойднув берізки зеленаві
І, мов людські сльозини, роси
Розсипав в променях ласкавих.
Під сонцем серпанкове коло
Вдягнув собі, мов перлів низку,
А, нагулявшися доволі,
Ліг в кущ троянд, як у колиску.
Володимир Сірко
|
