СОЛОВ’ЇНА ЗАЖУРА
*СОЛОВ’ЇНА ЗАЖУРА
Ой цвіла калина в полі біля жита,
Плакала дівчина за повстанцем вбитим,
Плакала дівчина і рідная мати,-
Кати не давали сина поховати.
Журилась калина темненької ночі,
Як копали яму рученьки жіночі,
Гіллячком калини могилу накрили,
Щоб кати не знали, щоби не розрили.
Дівчина тужила за повстанцем вбитим
В далекім Сибірі горем оповита,
А в тюрмі холодній помирала мати
За те, що посміла сина поховати.
В полі біля жита розцвіла калина,
Лине з неї журно пісня солов’їна,-
І на тій могилі, де повстанця вбито,
Хрест з вінком терновим стоїть сумовито.
Інтлаг 1948 р.
|