ПОСТІЙ ЖЕ, ЮНОСТЕ!
*ПОСТІЙ ЖЕ, ЮНОСТЕ!
Від дуба тінь мене сповила.
Стою під ним і вдаль дивлюсь.
Бачу - там юність моя мило
Мені всміхнулася чомусь.
По шляху, що в дротах простертий
Вона іде у дні борні
І дивиться у вічі смерті,
А край мій палахтить в вогні.
Навкруг біснуються тирани,
П’ючи народні сльози й кров...
Їм і не снилось, що настане
Кінець невільницьких оков.
Постій хоч мить, з очей не никни!
На тебе, юносте, дивлюсь.
Поки до днів осінніх звикну,
Тобою вдосталь нахвалюсь.
|