ДІВЧИНІ - НЕВІЛЬНИЦІ
*
Цей вірш був переданий підпільною поштою з чоловічого табору в жіночий, якого мені переслала уже на Україні політв’язень ІнтЛану Ганна ЗАРИЦЬКА. авт.
Чом ти, страднице, зажурилася?
В серце сум ляга, мов сніги,
Що на шляху тім закурилися,
По якім ведуть вороги.
Ой, сніги-сніги... Не сходи в них ніг.
Загартовуйся і пройдеш
Не знать скільки ще каторжних доріг,
Бо не знати ВОЛЯ та де ж?
Треба вижити в лютих пуржищах,
У мертвецькому краю цім,
Де ведуть кати з смертю гульбища, -
Гідність зберегти на лиці?
Он поглянь копри в тундру врилися,
Ми їх зводили в западні,
Терикони скрізь загорілися,
Мов душі людей в тім вогні
Гинуть друзі нам і подруженьки.
Ми для вбивць – горішком твердим...
Завдали ж вони горя, мученьки
Нам знедоленим - молодим.
Грає барвами сяйво в вишині
Понад Комі з дивних світів -
Наче каже нам: “В чужій-чужині
Не ждіть милості від катів”.
|