ст. 9
*стверджують, що цей союз у VІІІ – ІX ст. розпався на менші племінні об’єднання - бужан і волинян. Наприкінці X – початку XІ ст. землі волинян і бужан були приєднані до складу Київської Русі. Тут з військовими дружинами побували київські князі Володимир Великий (981 р.) та Ярослав Мудрий (1030 р.). У давньоруському літописі Нестора «Повість минулих літ» (1113 р.) читаємо: «В літо (981) пішов Володимир на ляхів і захопив города їхні Перемишль, Червен й інші города, які і до сьогодні під Руссю.», а далі… «В літо (1030) Ярослав узяв Белз». Слід сказати, що це перша письмова згадка про Белз, хоча місто існувало ще з давніх часів. У той час Белз був уже відомий як велике оборонне місто-фортеця на західних рубежах могутньої Київської держави.
У часи феодальної політичної роздробленості Київської Русі на заході виникло самостійне Волинське князівство. В його складі (1170 р.) утворюється удільне Белзьке князівство, до якого входила і територія сьогоднішньої Сокальщини. Після смерті Великого київського князя Мстислава у 1160 році Белз взяв у спадщину його син Всеволод. Він був першим самостійним князем Белзького князівства. Його син белзький князь Олександр на початку XIII століття навіть вів боротьбу з Данилом Галицьким за престол у Галицько-Волинській державі. У 1213 році він захопив Володимир і Забузькі землі. Це був період найбільшої могутності Белзького князівства. З часу утворення Галицько- Волинського князівства (1199р.) Белзька земля переходить під управління галицько-волинських князів, але продовжує зберігати самостійність і має своїх правителів – князів. Белзьке удільне князівство перебувало у складі Галицько-Волинської держави до 1340 року.
Після смерті останнього руського князя Галицько-Волинської держави Юрія ІІ Болеслава Тройденовича розпочалася боротьба за Галицькі та Волинські землі між Литвою, Польщею і Угорщиною. Ця боротьба проходила з перемінним успіхом тієї чи іншої сторони і закінчилася тим, що польським королям спочатку вдалося оволодіти землями Галичини, а в 1388 році відторгнути від Литви Белзьке князівство, яке перейшло під управління мазовецьких князів – васалів Польщі. Белзьке князівство ще понад 70 років зберігало свою самостійність в управлінні, але у 1462 р. його статус, як окремого удільного князівства, ліквідовується і на його землях було утворено нову адміністративну одиницю – Белзьке воєводство, яке безпосередньо входило до складу Польського королівства. У свою чергу, воєводство поділялося на староства (повіти), тоді ж утворюється й Сокальський повіт. Перша письмова згадка про місто Сокаль датується 1377 роком. Сокаль залишається повітовим центром до 1939 року.
Понад 300 років продовжувалося панування польських королів, магнатів та шляхти на землях Сокальщини. Український народ зазнавав тяжкого соціального, національного та релігійного гніту. Кращі землі з цілими селами та окремі міста польські королі щедро роздавали у власність своїм панам. Селян було перетворено на кріпаків. У державних установах, школах запроваджувалася польська мова, закривалися православні церкви, а натомість в українських містах і селах будувалися польські костели і монастирі з метою окатоличення нашого народу. Селяни і міщани не раз піднімалися на боротьбу за свої права і віру. Особливо гострою була ця боротьба в роки національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Його війська двічі побували в нашому краї. Населення радо вітало прихід козаків, активно надавало їм допомогу, багато сокальчан приєдналися до військових загонів Хмельницького.
Значні зміни відбулися в житті населення Сокальщини наприкінці XVIII ст. Внаслідок першого поділу Польщі, наш край у 1772 році перейшов під владу Австрійської монархії. Австрійський уряд почав запроваджувати свої порядки, форми гніту українського населення стали легшими, ніж у часи польського панування.
Після відміни кріпосного права у 1848 році селяни одержали волю і право придбати землю та вести своє власне господарство. У містах Сокаль, Белз, Угнів розвивається торгівля, було споруджено цегельний завод, паровий млин, налагоджувалося гончарне і шевське виробництво.
На прохання української громадськості австрійський уряд дозволив відкрити в Сокалі вчительську семінарію (1895 р.), згодом - державну гімназію (1906 р.), що дало можливість українській молоді здобувати середню освіту та вчительську професію й навчати дітей селян в народних початкових школах.
Стараннями жителів міста за часів Австро-Угорщини було збудовано повітову лікарню, церковний храм на честь святих апостолів Петра і Павла, навчальні корпуси учительської семінарії та гімназії, інші громадські споруди, які мають архітектурну цінність і є окрасою міста.
Наприкінці XІX – початку XX ст. зростає національна свідомість населення Сокальщини. Цьому сприяє активна діяльність громадських організацій «Просвіта» та молодіжних організацій «Січ», «Сокіл», «Луг». За часів Австро-Угорщини було закладено основи українського національного відродження.
Справжньою трагедією для населення нашого краю стала Перша світова війна (1914-1918рр.). Вже з перших днів війни тут розпочалися жорстокі бої між російською і австрійською арміями. Два рази проходив фронт ворожих армій територією Сокальщини, несучи смерть і розруху. Гинули не тільки військові, а й мирне населення, яке зазнало
|