ст. 10

  великих матеріальних втрат та наруги  з боку військових окупаційних адміністрацій.

У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918р. військові підрозділи українців під керівництвом сотника Дмитра Вітовського зайняли усі державні установи у  Львові, роззброїли австрійські військові частини та вивісили синьо-жовтий прапор над міською ратушею. Цього ж дня військовики передали владу Українській Національній Раді, як законному представницькому органу української влади в Галичині. На другий і наступні дні листопада влада швидко і майже безкровно перейшли до рук українців в усіх повітових містах Галичини.

Про всі ці важливі події, які відбувалися в Галичині, населення Сокальщини змогло в скорім часі довідатися із повідомлень, що друкувалися в газеті «Голос з-над Буга», яка почала виходити в Сокалі з 12 грудня 1918 року. В ній, зокрема, повідомлялося, що «… в місті Сокаль скинуто 2 падолиста с. р. старосту Зачка, а вибрано повітовим комісаром суддю Євгена Тисовського». З цього запису дізнаємося, що вже на другий день після революційного виступу українських військовиків у Львові  влада в Сокальському повіті перейшла до рук українців. Але мирне життя для розбудови вільної української держави тривало недовго. Вже з перших днів свого існування ЗУНР вимушена була вступити у війну, яку їй нав’язала Польща.

У дні війни жителі Сокаля зберігали спокій. Ефективно працювали органи народовладдя, діяли українські школи, читальні «Просвіти», кооперативно-споживчі спілки. У ці нелегкі дні національно  свідома молодь,  інтелігенція віддавали себе обороні рідного краю. Одні воювали у складі 5-ї Сокальської та 9-ї Белзької бригад, інші йшли туди, де їх участь була найбільш потрібною та корисною. Але 15 травня 1919 року по всій лінії польсько-українського фронту почався загальний наступ військ генерала Галлера. Рівновага військових сил порушилась на користь польської сторони.  Зайнявши Галичину, польський уряд почав запроваджувати у Львові та  в повітах свою окупаційну адміністрацію, яка намагалася задушити будь-які прояви національно культурного й політичного життя українців. Проти  окупантів  невдовзі виступили колишні воїни УГА, які спочатку зорганізувалися в підпільну організацію УВО, а пізніше – ОУН.  Практичні кроки цих підпільних організацій та форми їх боротьби ставали все  відчутнішими для польської адміністрації. Улітку