| |
ст. 19
*місця своєї ліквідації. Січові Стрільці дістали вільний вибір. Частина з них пішла у «Зимовий похід» з генералом Омеляновичем-Павленком по тилах денікінської армії, друга — залишилася і стала зав’язком VІ стрілецької дивізії реорганізованої армії УНР, що весною 1920р. пішла з поляками на Київ.15 Січовий корпус Є. Коновальця перестав існувати.
Розпущені СС полковника Є. Коновальця розійшлися по всій Україні. Вони ще у 1920р. клали свої голови в рядах повстанців, вмирали в більшовицьких і польських концтаборах, але, прощаючись, між собою склали неписану присягу — зійтися знову, коли настане слушний час.
Нам не вдалося зібрати інформації про кількість загиблих Українських Січових Стрільців, уродженців Сокальщини. Докумен-тальні матеріали про полеглих УСС і СС, якщо вони є, можуть знаходитися в архівах Відня, Києва, Москви і потребують додаткових досліджень. З плином часу у родичів загиблих та в жителів міст і сіл Сокальщини назва УСС, СС і стрільці УГА трансформувалося в одне поняття - стрільці Української Галицької Армії. Вони так, переважно, й записані у розділі «Поіменні списки загиблих Січових Стрільців, стрільців УГА, УНР в 1914-1920рр.
ЛИСТОПАДОВА РЕВОЛЮЦІЯ В ГАЛИЧИНІ
Революції в Росії, Німеччині, Австро-Угорщині, утворення Центральної Ради в Києві, проголошення у 1917р. Української Народної Республіки активізували національний рух на західних землях України. По Західній Україні прокотилися хвилі масових мітингів і віч, на яких лунали вимоги визволення і возз’єднання Галичини з матір’ю Україною.
Австрійська імперія йшла до краху. Уряд втрачав контроль над ситуацією. Щоб врятувати імперію, австрійський імператор Карл 16 жовтня 1918р. видав маніфест під назвою «Моїм вірним народам». Ним передбачалася перебудова держави на принципах федерації вільних земель із збереженням монархії і імперії. Однак ніщо вже не могло врятувати Австро-Угорську імперію. В жовтні — листопаді 1918р. вона розвалилася. На її уламках виникли національні суверенні держави: Чехословаччина, Югославія , Угорщина, Австрія.
Майже так само розвивалися події на західноукраїнських землях. Українські політичні діячі, хоча з деяким запізненням, почали вимагати передачі влади у краї в руки українців. Коли австрійський уряд відмовив їм у цьому, то майбутній президент ЗУНР, сокальський адвокат, посол австрійського парламенту Євген Петрушевич у Рейхстазі заявив: «Коли Австрія хоче залишитися старою Австрією, не хоче провести поділ Галичини, тоді український народ мусить втратити надію на краще майбутнє в цій державі, і в зв’язку з цим ми вже сьогодні заявляємо про своє найсвятіше право на об’єднання всіх українських земель в єдину Українську незалежну державу».
16 жовтня 1918р. у Львові було проведено нараду, в якій взяли участь посли австрій-ського парламенту, посли галицького і буковинського сейму, а також представники політичних партій, епископату, які обрали Українську Національну Раду (УНР) на чолі з Євгеном Петрушевичем. У своєму першому маніфесті УНР проголосила Українську державу на українських етнічних землях Австро-Угорської імперії і закликала до її творення всі національні меншини в краї. На жаль, за словами історика Тараса Гунчака, така заява «не мала практичного значення, важлива вона як вияв політичної думки і волі українців Галичини».
До боротьби за владу у Львові готувалися і поляки. 28-30 жовтня 1918р. вони провели таємні наради, на яких обговорювалися організаційні питання захоплення влади у Львові. Зважаючи на цю ситуацію, активізував свою діяльність Центральний Військовий Комітет, створений у Львові у вересні 1918р. з українських офіцерів австрійської армії. 29 жовтня комітет очолив сотник УСС Дмитро Вітовський, який прибув з Чернівців. Це була рішуча, прогресивна людина. Він користувався великим авторитетом і повагою серед стрільців УСС. Саме Д. Вітовський відіграв вирішальну роль у критичний момент розвитку подій у Львові. 30 жовтня, зібравшись на своє засідання, Національна Рада у складі: К.Левицького, С.Голубовича, Л.Цегельського, В.Сінталевича, С.Барана — вирішила чекати дозволу з Відня на передачу влади. Проти
|
|
Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990
