| |
ст. 22
*війни у грудні 1918р. – січні 1919 року проти частин УГА воювали частини польського війська, сформовані далеко за межами Східної Галичини: 6-тисячна група «Буг» генерала Я. Ромера спочатку січня діяла у напрямку Рава-Руської, а потім – в напрямку Угнів – Белз – Кристинопіль; група Сопотніцького – на Городоцькому напрямку; група генерала З. Зелінського – в районі Судової Вишні. Це були військові частини легіонерів і уланів, сформовані на території Польщі від Сяну до Карпат.
У листопаді – грудні 1918 року у збройній боротьбі на західних кордонах республіки, від Белза до Турки, за словами С. Ярославина, українські бойові групи на 300- кілометровому фронті «виявили велику відвагу, стійкість і завзяття. Цими боями затримали на кілька місяців український фронт».27
ДРУГИЙ ЕТАП УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОЇ ВІЙНИ
Під Різдво 1919р. в центрі воєнних дій опинився равський фронт північного крила. 1 січня 1919 року польський начальний вождь Ю. Пілсудський віддав наказ командувачеві щойно створеної оперативної групи «Буг» генералові Яну Ромеру: «Розгромити і знищити сили противника в районі між Рава-Руською, Жовквою, Бугом раптовим ударом на півночі і північному сході від Львова, оволодіти лінією Рава-Руська – Жовква – Львів».28 Загальна чисельність групи «Буг» налічувала більше 6 тисяч вояків.
Головний удар поляки на Різдво завдали на Жовкву – Куликів – Львів і мали вирішити завдання – розгромити групу ГА «Північ» й оволодіти трикутником Рава-Руська – Куликів – Яворів. Спроба групи ГА Б. Шашкевича зупинити ворога контрударом з Пристані не вдалася. Група польських військ полковника Кулінського захопила Жовкву, Куликів і прорвалася до Львова. Але 10 січня об’єднані загони ГА Долуда і Володимира Секунди відбили Дубляни й відкинули поляків до Львова. Задум поляків провалився.
Одночасно з наступом на Жовкву – Львів план операції групи «Буг» передбачав наступ на півночі силами групи майора Ліси-Кулі у напрямку Угнів – Белз – Кристинопіль – Сокаль і підполковника Ф.Зажицького – теж на Сокаль з району Рави-Руської і Любачева. Поляки безперервно атакували Угнів, Карів. 26 січня оточили Угнів. Поріділі відділи ГА відступали вздовж залізничної дороги на Корчів, Белз. 27 січня війська групи генерала Ромера зайняли Кристинопіль. Але й на північному крилі полякам не вдалося до кінця виконати наказ Ю.Пілсудського. Стрільці ГА, які відступили за Буг, в Бендюгу, зуміли перегрупувати свої сили і в ніч з 29 на 30 січня 1919р. вибили противника з Кристинополя. В цьому бою відзначилися стрільці петлюрівця сотника Єрощука, холмщанина хорунжого Марчука, кошова сотня сокальчанина Іванця та сотні четарів Ковальчука і завишенця Павла Лаха (три сини Прокопа Лаха — Павло, Василь і Іван — служили в УГА).
У морозну ніч курінь поручника Михальчука з 5-ї Сокальської бригади зробив рішучий наступ на с. Жужеляни, де розміщувався штаб польських військ та табір карного кінного полку, яким командував майор Бєліна Пражмовський. Поляки втратили 28 вояків убитими, в тому числі 3-х офіцерів, 6 підстаршин.29 В руках куреня опинився польський обоз зі зброєю і харчами. Відступаючі з Кристинополя польські вояки, у відплату за втрати польського відділу, спалили с.Жужеляни і вбили 13 мирних жителів. Дивізію генерала Ромера було відкинуто від Кристинополя і Сокаля. Стрільці УГА під проводом сотників Хром’яка, Петрика, Єрощука, поручників Лаха, Яворського своїм героїзмом перекреслили плани польського командування.
Серед сіл Сокальщини найбільш завзято боролося село Угринів. Його мешканці були розвідниками і йшли у бій разом зі стрільцями УГА. У боях за волю загинуло 42 угринівці.30 Поляки жорстоко розправлялися з місцевими жителями. Про це повідомляла газета: «Дня 8 ц.м. обстрілювали вони підпальними гранатами село Угринів. Згоріло 39 хат і багато будівель. Справді, треба подивляти геройську самопосвяту угринівців, їх одушевленню для народної справи і витривалість у службі народові. Вони ж уже шостий місяць спиняють на границі села ненаситного ворога, не лякаючись ніяких жертв і втрат».31
Після поразки в Кристинополі і Жужелянах, поляки групи Бербецького відступили до Белза. Бербецькому було доручено польським командуванням укріпити Белз.
Українсько-польський фронт встановився на лінії: Ліски, Гільче, Костяшин, Сулимів, Осердів, Осьмир, Хоробрів, Корків, Ниновичі, Нисмичі, Угринів, Телятин, Новосілки, Жабче, Ощів, Гонятин, Шихтори, далі по Зах.Бузі до Крилова.32
Від 27 січня до кінця лютого 1919р. українські частини УГА в Сокальщині вели наступальні бої на Белз. Поляки зайняли оборону в Белзі і тільки час від часу робили напади на сусідні українські села для грабування населення. Наступ українського війська на Белз зазнав невдачі. Погано вдягнене і озброєне українське стрілецтво не змогло здобути Белза і зазнало значних втрат. У “Літописі Червона Калина” вояк УГА С.Г. згадував: «Вже перший день боїв за Белз записався кровавими буквами в історії визвольних
|
|
Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990
