| |
ст. 34
*всьому фронту. Не в усіх частинах ГА відступ проходив організовано. У липні Галицьку Армію знову було затиснуто в районі Чорткова – Заліщиків. Її втрати лише 11-17 липня становили 6,5 тис. полонених (за польськими джерелами в полон потрапило близько 10 тис. стрільців), а також поляки захопили 50 гармат, 129 скорострілів, 18 автомашин.58
Після переговорів з головним отаманом С.Петлюрою керівництво ЗУНР і НКГА ухвалило рішення покинути територію ЗУНР. 16-17 липня частини ГА перейшли Збруч і розташувалися на території УНР між Новою Ушицею і Проскуровом. Перший корпус перейшов коло Гусятина в район Сокиринець.59 Але відпочивати частинам УГА довго не довелося. В останній декаді липня 1919р. 5-а Сокальська і 10-а бригада Першого корпусу вступили в бої з більшовицькими військами. Частини ГА заступили шлях більшовикам на тимчасову столицю УНР Кам’янець-Подільський.
Чортківська офензива була останньою відчайдушною спробою Галицької Армії визволити окуповані землі і зберегти незалежність ЗУНР. Вона засвідчила перед усім світом волю українського народу боронити свою батьківщину. Але невдалий кінець Чортківської операції зумовив загальну поразку ГА в українсько-польській війні. У березні 1923р. за рішенням Конференції послів Антанти Польща дістала право на землі Східної Галичини (ЗУНР).60
НА ВЕЛИКІЙ УКРАЇНІ
17 липня 1919р. останні частини ГА, яка після переходу через р. Збруч прийняла назву Українська Галицька Армія, відступили на Велику Україну. Стрільці йшли змучені, босі і голодні, без патронів і з рушницями без багнетів. Йшли на допомогу Дієвій Армії УНР, що знемагала в боротьбі з більшовиками. Люди виходили з хат і з німим сумом проводжали хлопців - своїх захисників. Ішли стрільці, співали пісень, йшли герої Чортківської офензиви: переможені, але не скорені. Ішли на Схід, у невідоме, щоб вписати ще одну героїчну сторінку в історію УГА – взяттям Києва і закінчити свій трагічний шлях осінню 1920 року.
~1~
Після короткого перепочинку, на початку серпня 1919р. почався контрнаступ об’єднаних військ УГА і Дієвої Армії проти більшовиків. Почався він успішно. УГА наступала в двох напрямках: на Київ і Одесу. Поручник УГА Павло Лах, уродженець с. Завишень, у своїх спогадах «Під Жмиринкою» писав: «В перших початках серпня 1919р. опинилася 5-а бригада в погоні за большевиками під залізничним вузлом Жмеринкою. Її курені позаймали відповідні села, щоб на даний знак рушити на місто… В Лопатинцях стрінулися ми вперше з відділами повстанців, котрими доводив от. Шепель… Курінь другий, котрого комендантом був тоді пор. Володимир Колодницький, разом з повстанцями зайняв Межирів. На другий день наші війська двигнулись на Жмеринку, опускаючи Межирів. Цікаво було глядіти на наші наступаючі частини. Часи Хмельницьких, Кривоносів, Залізняків воскресали перед нами. Галицькі вояки, в більшості босі, бігли, як лицарі Христові до Єрусалиму. А повстанці! Одні на конях, прикритих деками, інші без сідел і дек…Але як світилися очі у вояків! Як раділи повстанці! Десь коло полудня, під напором спільним галицько-повстанських сил, большевики змушені були опустити місто.»61
Після Жмеринки вояки Першого корпусу УГА зайняли Хмільник, Літин і рушили на Київ. 31 серпня 1919р. галицькі частини здобули Київ. Наступного дня у Київ мав намір повернутися уряд Директорії, але того ж дня в Київ вступили війська Денікіна. Під натиском нового ворога українські частини відступили в район Жмеринки – Вінниці. У вересні-жовтні частини УГА вели виснажливі затяжні бої з денікінцями. Осінню серед стрільців УГА, погано одягнених, слабо забезпечених медикаментами і медперсоналом, масово поширився тиф. Тисячі стрільців, хворих на тиф і поранених, лежали у «чотирикутнику смерті», на території Вінниччини (Вінниця, Жмеринка, Літин, Хмільник, Бердичів) в лікарнях, у різних малопристосованих приміщеннях, польових шпиталях без медичного догляду. Щоденно з бойових частин УГА доставляли до різних шпиталів (де були голі стіни, підлога з бетону, застелена соломою) стрільців, хворих на черевний тиф, дизентерію, холеру, інші заразні хвороби. «Не було лікарського догляду, лиш санітари доносили нам харчі. Денно вмирало двох-трьох стрільців, а на їх місце клали нових хворих», — писав у своїх спогадах вістун Шевчук Роман.62 50 тисячне військо УГА скоротилося до 5 тисяч. У 1919-1920рр. від ран і хвороб на фронтах, у лікарнях, таборах військовополонених на Великій Україні померло 20 тис. стрільців УГА.63
|
|
Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990
