ст. 50

нищення державного майна.
За саботажні акції в 1930 року Львівський суд засудив селян з Сокальщини: Василя Шмирка, Степана Чіпа, Василя Покотила, Івана Герасима, Омеляна Еміліяна, Петра Махиброду та Івана Іванчину. В останні місяці 1930 року арештовано в Сокальщині 68 осіб, з них після кількох тижнів  37 осіб випущено на волю, а 31 особу переведено до слідчої в’язниці у Львові.⁹¹
Великого розголосу не тільки на Сокальщини, але й у Краї, набув Варязький інцидент у 1936 році. Комуністичні боївки у другій половині 1930-х років здійснили ряд нападів на зібрання української патріотичної молоді, які закінчувалися кривавими бійками. Польська поліція завжди стояла на стороні комуністів, а переслідувала українських націоналістів.
Українські патріоти наприкінці серпня 1936р. дізналися, що 30 серпня, у день проведення греко-католицької місії у Варяжі, на польській колонії Полянка, недалеко села, відбудеться великий комуністичний мітинг з нагоди посвячення прапора Людового фронту, на який прибудуть мешканці сіл Томашівського і Грубешівського повіту. Щоб не допустити нападу людовців, Олена Жарська організувала самооборону з 120 членів ОУН із сусідніх сіл.
Кравчук Іван у своїх спогадах, надрукованих у ІІ томі історико-мемуарного збірника «Надбужанщина», писав: «Нас своєчасно повідомили розвідники, що на Полянці збирається дуже численна група людей, тисячі зо дві; вони прибули возами навіть із Замойщини і Томашівщини. Та не це зібрання було загрозливе, як радше група комуно-людовців, які голосно нахвалялися розігнати греко-католицьку місію, що тієї неділі відбувалася у Варяжі. Про цю небезпеку я повідомив одного із василіанських місіонерів. Я пояснив йому, що ми готуємося до самооборони: в тій хвилині надійшов наш відділ під проводом Олени. Священик наблизився до нашої колони, поблагословив нас, і ми незабаром зайняли призначені нам місця згідно з пляном… Обрядовий похід рушив у напрямку української церкви в центр міста, де мали поставити дубового хреста на пам’ятку про цю духовну місію. Попереду їхали верхівці в козацько-українській одежі, а за ними ішла процесія: діти сипали квітами перед Найсвятішими дарами, за священиками несли хреста. На місійній площі окремі парафії ще уставлялися в похід, а вже почувся гул оркестри комуністичної колони, яка незабаром наблизилася до площі. Прочани захвилювалися. Ворохобники, озброєні палицями та іншою непальною зброєю, кинулися на процесію: збили з коня одного верхівця, поранили одне дівча, що сипало квіти, почали побивати кого попало. Юрба кинулася утікати. В цій хвилині, з голосним покликом «Слава!», наша група вдарила на напасників. Схрестилися палиці, біяки від ціпів, коли з плотів, загупали удари, почулися стогони і крики.
Ворог чинив найсильніший опір на шляху гостинця, що пробігав північною стороною площі. Тим часом другий відділ нашої групи обійшов напасників городами і вдарив на їхню головну силу на площі з другого боку. Коні, сполохані ударами по їхніх колінах, рвучко зриваються, вози тріщать, перевертаються, ламаються. Це спричинює паніку серед напасників, і вони починають рятуватися втечею. За втікачами женеться наша погоня, окремих напасників розшукують по різних закутках…»⁹²
До Варяжа прибула польська поліція з Сокаля, Великих Мостів і Жовкви. Наступного дня поліція арештувала 23 членів ОУН. В Сокальській лікарні лежало 18 нападників. В газеті «Діло» було надруковане повідомлення про 80 поранених.
Суд над арештованими членами ОУН відбувся 28 вересня – 4 жовтня 1937р. у Львові. За приналежність до ОУН і участь в самооборонній акції у Варяжі польський суд засудив Олену Жарську на 6р., Василя Ваврука – 6р, Івана Кравчука – 8р., В. С. та Івана Грунтаса – 4р. Григорій Бойчук, Гаврило Моргало, Семен Салдах, Іван Смулка отримали по 3р. тюрми. Після розвалу Польщі засуджені вийшли на волю і взяли участь у подальших національно-визвольних змаганнях проти окупантів.
У другій половині 1930-х років Окружна Екзекутивна ОУН Сокальщини під проводом Івана Климіва «Легенди», уродженця Сільця, посилено займається розбудовою осередків організації в Сокальському і сусідніх повітах й охоплює своєю діяльністю Волинь, яка була заражена комуністичною ідеологією. «Після виходу із Берези Картузької  провідник І. Климів зразу ж кинувся у вир організаційної праці, відбудовуючи попроривану мережу ОУН в Сокальщині, об’їжджаючи в тій цілі область і суміжні землі (Холмщину, Підляшшя, західну частину Волині і Полісся), в добу так званого «ламання Сокальського кордону», себто прориву націоналістичної діяльності поза Галичину, ширення впливів ОУН на північ, доставляючи туди українську пресу… В 1936 – 1937рр. на терені Рави – Руської член ОУН І. Климів організовує вишкільні курси для холмщан і підлящан, що згуртували 70 курсантів (чоловіків і жінок)».⁹³  Курсами керували Іван і Григорій Климіви.
Бурхлива підпільна діяльність І. Климіва змінювалася багаторазовими тюремними ув’язненнями. У серпні 1937р., на судовому процесі 42 членів ОУН у Луцьку, сокальчанин Іван Климів