|
ст. 51
*отримав найдовший термін ув’язнення – 10р., Павло Мигаль – 8р., Теодор Крук – 5р., Василь Дишкант – 3р. На волю вони вийшли у вересні 1939р., після розвалу Польщі.
Польська влада посилила репресії проти українських націоналістів, готувала нову пацифікацію для українського народу. З метою самозахисту українців у 1934р. Крайовий Провід ОУН вирішив, що у випадку, коли польська окупаційна влада почне пацифікацію, ОУН приступить до творення повстанських оборонних відділів. У 1936 – 1937рр. військовий референт Крайової Екзекутиви на північно-західних українських землях (ПЗУЗ), уродженець с. Спасів Василь Сидор «Шелест» разом з Василем Макаром з Поториці сформували на Волині, Поліссі і Сокальщині українські військові відділи «Вовки». Ці партизанські відділи рейдували з однієї місцевості в іншу, нападали на постерунки польської поліції, вчиняли саботажні акції проти окупаційного режиму. Одну із груп «Сірих Вовків», чисельністю 25 бойовиків, очолював Василь Макар.94 Організаційну присягу на цвинтарі в Поториці біля Стрілецької могили прийняли Василь Макар, Петро Башук з Себечева, Петро Канюка з Добрячина (вбитий провокатором у 1939р. в с. Добрячин), Пилип Саїк з Волсвина, Микола Свистун з Ордова, Андрій Вовк з Вільки Поторицької.95 На знак протесту проти дискримінації українських купців члени організації «Вовки» у 1937р. на Петропавлівський празник в Сокалі розгромили лавки польських і єврейських торгашів. Після того, як з базару всі розійшлися, поліція і польське шумовиння почали громити магазини українських крамарів, бити селян на вулицях міста. Найбільше знущався над українцями таємний агент польської поліції Ян Душка. За завданням організації «Вовки» Петро Канюка вбив Яна Душку. Польська поліція і її таємна агентура пильно стежили за діяльністю українських націоналістів і жорстоко карали їх.
У 1938 році на Сокальщині розпочалися масові арешти членів ОУН. За одинадцять місяців 1938р. було заарештовано приблизно 150 членів ОУН, з них 61 засуджено.96 Серед неодноразово засуджених польською окупаційною владою були провідні члени ОУН Сокальщини: Іван Климів, Григорій Климів, Василь Сидор, Василь Макар, Володимир Макар, Петро Саноцький, Дмитро Штикало, Павло Мигаль, Василь Ваврук, Семен Романів, Петро Башук, Олена Жарська, Іван Бойко, Микита Пацюк, Іван Климчук, Сильвестр Дещиця, Омелян Олесько, Теодор Крук, Тарас Онишкевич, Мирослав Онишкевич, Павло Палюшинський, Лесь Бабський, Василь Гаврилюк, Василь Дишкант, Михайло Панас, Михайло Запісоцький, Дмитро Маївський, Петро Омелян, Іван Козак… Серед них були студенти гімназисти, вчителі і національно свідомі сільські і міські хлопці.
Після арешту Івана Климіва у 1937р. окружним провідником ОУН Сокальщини у 1938р. було призначено Василя Гаврилюка з Поториці. Він загинув у 1940р. під час переходу державного кордону СРСР через р. Західний Буг.
Діяльність Революційного Проводу ОУН в цей час була направлена на організацію повстання. З цією метою 3 вересня 1939р. Провідник ОУН на Поліссі Петро Башук видав відозву, в якій закликав українців не йти до польської армії, а долучатися до повстанського відділу «Лозового Козацтва». У відділі «Лозового Козацтва» налічувалося 218 добре озброєних вояків. 22 вересня відділ зайняв Дорогичин, але відступив при наближенні військових частин Червоної Армії. Невдовзі, після встановлення радянсько-німецького кордону, «Лозове Козацтво» було розпущено.97
ПІД ДВОМА ОКУПАНТАМИ
Після перемоги союзників над Польщею Німеччина і СРСР у вересні 1939р. поділили її територію.~1~ Радянсько-польський кордон на півночі Західної України пройшов по річках Західний Буг – Солокія. Західна частина Сокальщини відійшла до Німеччини, а східна з центром Сокаль – до УРСР.
З польських тюрем і концтабору Береза Картузька йшли українські політичні в’язні. Разом з в’язнями - сокальчанами повертався через Сокаль з Берези Картузької Провідник ОУН на Західноукраїнських землях Степан Бандера, який відбував у камері-одиночці довічне ув’язнення. Коли німці наблизилися до Берестя, в’язнична сторожа розбіглася. В’язні- українці дізналися про місцеперебування С. Бандери, розбили двері камери й визволили його. У своїй автобіографії С. Бандера писав: «13 вересня 1939р. визволили мене українські в’язні… Йшли ми бічними дорогами, щоб не зустрічатися з польськими й німецькими військами. На Ковельщині зв’язалися з членами ОУН того терену, одні з них були на волі, інші повернулися з в’язниць. З ними я обговорював ситуацію в напрямі подальшої праці… З Сокальщини я вирушив до Львова в товаристві Дмитра Маївського, пізнішого члена Бюро Проводу ОУН.
|
|