|
ст.55
*арештували уродженця с. Добрячин Дмитра Левицького, редактора газети «Діло», голову Львівської організації УНДО (у 1925 – 1935рр.), посла польського сейму, голову Української парламентської репрезентації (з 1936 по 1939рр.). Ув’язнення відбував в Узбекистані. Помер в тюрмі м. Бухара 31.10.1942р. 2 листопада 1940р. Особливою нарадою при НКДБ СРСР засуджено на 8р. ВТТ Івдельлагу (ст. 54-13 КК УРСР) «за активну боротьбу проти робітничого класу і революційного руху, виявлену на відповідальній посаді»106, сокальського суддю Івана Цап’яка. Помер І. Цап’як у 1943р. в ув’язненні. Членів його сім’ї Марію, Марту, Іванну, Софію виселили на спецпоселення у 1940р. в Казахстан.
Імена розстріляних каральними органами радянської влади, засуджених, виселених на спецпоселення, померлих в тюрмах і таборах на спецпоселеннях у 1939 – 1941рр. громадян Сокальщини записані в Поіменних списках даної книги.
Ті члени ОУН, представники інтелігенції, яким вдалося перебратися через кордон з окупованих областей Західної України на Захід, підключилися до організаційної і суспільно-культурної праці серед українського населення Холмщини і Галичини. На українських землях так званого Закерзоння, які згідно договору, заключеного між Німеччиною й СРСР, відійшли до Німеччини, гітлерівський режим спочатку дозволив українцям мати обмежене самоврядування. У Кракові діяв Український Центральний Комітет (УЦК), очолюваний професором Львівського університету Володимиром Кубійовичем, у містах і селах були створені Українські Допомогові Комітети (УДК),функціонували осередки Організації Українських Націоналістів. УЦК і ОУН займалися організацією суспільно-економічного і політичного життя українського населення на окупованих німцями територіях: опікувалися школами, громадсько - культурними товариствами, надавали допомогу політичним біженцям. У «Спогадах з Сокальщини і скитальщини» член ОУН Петро Щудло з с. Перв’ятичі писав: «Вже сіріло, коли ми з’їхали вділ вуличкою с. Поториці до переправи на Бузі. Мали велике щастя. Ніхто нас не зупиняв, ми щасливо переїхали через Буг до Завишня. Більшовицькі пограничники посіяли по фірі здалеку зі скорострілів, але фіра щасливо пішла в село. Це ще були початки окупації, дуже стислої контролі на кордоні ще не було… Із Завишня я поїхав до Варяжа і Кракова. Там було вже повно наших людей. В справах молоді мені казали говорити з Ярославом Раком. Мені дали доручення займатися організуванням молоді на Холмщині. Ми організували на початку школи у двох селах для 70 дітей, були й вчителі. З доповідями тоді їздив Нестор Ріпецький з Сокаля. В Турковичах було влаштовано вишкіл для жіноцтва та провідних людей. До мене належало військово-спортивне діло. Учасників вишколу було яких 30. По закінченні вишколу приїхав з Кракова для проведення іспитів Роман Шухевич. На кінцевій відправі на історичних валах коло Холма Р. Шухевич мав промову, гратулював нам за добре проведений вишкіл, а на закінчення сказав: «Ідіть в терен і вишколюйте дальші кадри». Це був рік 1940. Повернувшись до Варяжа, ми зараз організували підстаршинську школу. Крім мене, при цій роботі були Василь Баштик, Петро Башук, Іван Кравчук з Осердова, Павло Мигаль, Василь Дишкант. По закінченню вишколу ми почали творити Легіон, за дорученням Р. Шухевича. У Варяжі, Белзі й околицях ми мали шість сотень по 120 люда, разом понад 700 мужа, хоч і без зброї. Я мав одну сотню, Володимир Рудий – другу, Кравчук – четверту. Були визначені сотенні, чотові, ройові. З-поміж сім соток потім були вибрані найкращі до Легіону Шухевича».107 Члени ОУН на теренах західної частини Сокальщини і Холмщини займалися вишколом молоді для Легіону «Нахтігаль» Романа Шухевича і Похідних Груп, для майбутньої участі їх в національно – визвольних змаганнях.
ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
Після відступу радянських військ з Західної України у людей з’явилася надія на зміни життя на краще, дехто думав, що німці зможуть допомогти у створенні незалежної Української держави або хоча б не будуть проти такої держави. Такі надії на Німеччину покладав Провід ОУН А. Мельника, який створив у Києві Українську Національну Раду, як зародок майбутнього уряду України, так і прибічники Проводу ОУН С. Бандери, які 30 червня 1941р. у Львові в будинку «Просвіти», що на площі Ринок,10, проголосили відновлення Української державності.
Надії на Німеччину покладали і комбатанти УГА. З’їзд комбатантів 29 червня 1941р. створив у Кракові Українську Генеральну Раду Комбатантів на чолі з генерал-поручником М. Омеляновичем – Павленком й генерал-полковником М. Капустянським (заступником голови). Вони послали телеграму Гітлеру з пропозицією створити Українську національну армію. «Головне командування німецьких військ погоджувалося з такою пропозицією. Так, командувач Східного фронту фельдмаршал фон Браухіч, війська якого вийшли на лінію Дніпра і захопили Київ, був за утворення Української держави та українських армій і вбачав у цьому важливий політичний і військовий
|
|