ст. 56

чинник, що сприяв би Німеччині  в перемозі над СРСР»,¹⁰⁸  - відзначав член ОУН Богдан Кравців у статті «Людина і вояк». Проте Гітлер на вимогу націонал-соціалістичного партійного керівництва усунув фон Браухіча від командування фронтом на Сході, узявши все командування на себе.
Німці трактували Україну не як державу, а як колонію. Заступник гітлерівського держсекретаря Кундт, який спеціально прибув в Україну, заявив: «Створювати український уряд і взагалі вирішувати все, що має надалі відбуватися в Україні, може тільки «фюрер», який завоював цю країну».¹⁰⁹
17 липня 1941р. Гітлер підписав наказ про введення цивільного управління на окупованих «східних територіях». Згідно з ним у поняття «окуповані території Сходу» входили всі області, які не належали до створеного генерал – губернаторства (територія Польщі). Пізніше, у серпні 1941р., чотири західні області УРСР — Львівська, Дрогобицька, Станіславська (нині Івано – Франківська) і Тернопільська (без північних районів), площею понад 48 тис. км2. під назвою дистрикт «Галичина», з центром у м. Лемберг (Львів), приєднуються до польського  генерал-губернаторства з центром у м. Краків як його п’ятий дистрикт (округ). Цей дистрикт поділявся на окружні староства («крайзгаупт-маншафти»), які в свою чергу ділилися на райони («бецирки» та сільські громади («ландге-майнди»).¹¹⁰  Східна частина сучасного Сокальського району входила до Кам’янко- Струмилової округи, частина західного – до Грубешівського, Рава-Руського, Жовківського повітів. Територія 7 сільських громад колишнього Горохівського району Волинської області ввійшла до складу рейхскомісаріату «Україна», округ «Волинь».
Репресії тоталітарного сталінського режиму проти українців, жорстокості німців по відношенню до мирного населення України, військовополонених, членів підпільних організацій ОУН викликали глибоке розчарування в обидвох «визволителях» і змусили українців більше схилятися до програми ОУН, яка закликала народ до боротьби за самостійну незалежну Україну. Українці Галичини зрозуміли, що в боротьбі за незалежну Україну треба опиратися на власні сили. Слова Лесі Українки: «Хто визволиться сам, той буде вільним, хто визволить когось, в неволю візьме», - знаходили відгук в серцях українських патріотів. На території Західної України, окупованої радянськими і німецькими військами, під проводом Крайового Провідника ОУН Івана Климіва «Легенди» йшла підготовка до повстання і проголошення незалежності України. «Підготовка до відновлення української державності велася в Україні вже у 1940 році, і проголошення у Львові 30 червня 1941р. Акту про утворення Державного Правління готувалося в Україні і не було привезене з-за кордону, як про це пишуть вороги державної незалежності», -зазначав полковник УПА Василь Кук «Леміш», командуючий УПА з 1950 по 1953рр. У Львівській Краєвій Екзекутивні ОУН станом на 1 вересня 1940р. загальна кількість членів ОУН, які вели антирадянську діяльність у західних областях України, становила 5,5 тис.осіб… Готувалася матеріально-технічна база й кадри для збройного повстання, був опрацьований спеціальний мобільний план і його розіслано в серпні 1940р. в усі обласні, окружні й периферійні районні організації ОУН. Розвідка ОУН збирала відомості про розташування військових частин, їх озброєння… Були прийняті заходи по створенню «сеньйорату» у складі осіб, котрі в момент повстання проти «совєтської» влади повинні скласти кістяк державного, господарського й політичного апарату майбутньої держави».¹¹¹
З наближенням німецько-радянської війни Провід ОУН прискорив формування Похідних Груп на Схід України. Їх чисельність становила більше 5 тис. членів. Вже на другий день війни, 23 червня 1941р., кілька сотень учасників Північної Похідної групи Сокальщини і Белзчини перейшли кордон і вирушили на Житомирщину, північну частину Київщини і Чернігівщини, в пункти визначеної дислокації. У своїх «Спогадах з підпілля» Микола Мартинюк з Боб’ятина згадував: «Зразу після проголошення відновлення Української Держави  у Львові 30 червня 1941р. Провід ОУН розпочав висилати свої Похідні Групи на звільнені від більшовиків східноукраїнські землі, щоб якнайшвидше опанувати їх організаційно і пропагандивно та підготувати грунт для становлення української державності». На початку німецько-радянської війни патріотичне піднесення серед населення Сокальщини було величезне. В неділю, 6 липня 1941р., в Сокалі  на площі під церквою св. Петра і Павла відбулося проголошення відновлення Української державності. Перед тисячними масами народу і 700-ма українськими міліціонерами виступив з промовою Володимир Макар. Тимчасову управу міста очолив Степан Ріпецький, повітову управу – Осип Демчук, союз кооперативів – Василь Чарнецький, відділ пропаганди – редактор газети «Голос з-над Буга» Нестор Ріпецький, завідуючий канцелярією – Володимир Макар, начальник повітової команди української поліції – Іван Бойко, командир куреня поліції – Петро Щудло, член управи –Павло Мигаль.¹¹²  Поліціянти збирали зброю, залишену відступаючими радянськими військами, і         заховували її у потаємних місцях.
На вимогу німців відкликати Акт проголошення