ст. 69

переправилися через Буг, вже на початку бою були оточені великими силами загонів НКВС. Більшовики стягнули військові частини з Володимир-Волинська, Ковеля, Луцька, Горохова, Сокаля: утворили кілька кілець оточення. Для знищення повстанців застосовували авіацію і танкетки. Ворожі військові відділи обстрілювали новобранців з гранатометів, скидали на ліси запалювальні бомби. Цілий тиждень загони НКВС і НКДБ на території Волині і Полісся вбивали й виловлювали поодинці і групами новобранців куреня «Юрченка».
Крім першої чоти сотні «Тигри», тільки невеликим групам повстанців вдалося просочитися через оточення і повернутися на свій терен. Вони розійшлися по домівках. Лише невелика частина новобранців прилучилися до подальшої боротьби в УПА.
Ми, можливо, ніколи не дізнаємося, скільки загинуло повстанців в Порицькому  лісі, коло
с. Жджари, с. Яковичі, на Поліссі під час переправи через Буг, скільки попало в полон. Адже командири, наспіх сформованого куреня «Юрченка» навіть не знали своїх бійців, а архів «Юрченка», можливо, знищений або зберігається в спецхранах Служби Безпеки України і поки що недоступний для дослідження.
За оцінкою стрільців Я. Мелящука і
С. Чайковського, із 600 повстанців куреня «Юрченка», який на 80% складався з галичан і на 20% — з холмщан і волинян, близько третини загинуло або попало в полон. Затриманих повстанців били і допитували на місці, потім везли в Іваничі і вже звідти направляли в сумнозвісну Луцьку тюрму. Полонених судили за статтями 54-2, 54-11 КК УРСР на кару смерті, як диверсантів, за перехід зі зброєю державного кордону СРСР.
За спогадами повстанця Степана Чайковського: «Три камери смертників Луцької тюрми, по 110 чоловік кожна, були постійно переповнені. В’язні лежали зимою на цементній підлозі поруч один до одного. Вночі за командою поверталися на другий бік. Годували їх баландою з гнилих буряків. В’язні ходили, тримаючись за стіни. Багато їх вмирало. Тих, хто залишився живим, ночами забирали «на выход». Назад в камеру вони вже не поверталися. 115 днів і ночей, чекаючи виклику «на выход», пролежав у камері смертників Степан Чайковський.
Але ненаситні ГУЛАГи, які за роки війни вилюдніли, потребували нових живих рабів. Смертникам замінили кару смерті на 15-20 років каторжних робіт (неповнолітнім давали 15 років). Тоді, в 1944-1945 роках, ще не судили на 25 років. «Двадцятип’ятилітники» пішли в сталінські табори у 1947-1948 роках.
Засудженим до розстрілу кару смерті замінили на повільну смерть у мідних рудниках Джезказгану, на Воркутинських шахтах і Колимських  приїсках. Їм милостиво дозволили повільно вмирати від цинги і дистрофії в таборах Заполяр’я і Магадану.
П’ятнадцять років і два місяці відбув на каторзі Степан Чайковський з Конотіп. Тринадцять з половиною років працював на отруйних мідних рудниках Джезказгану, де застосовувалося сухе буріння. Тільки міцному селянському організмові завдячує  С.Чайковський, що йому вдалося вижити в тих нелюдських умовах. А скільки їх загинуло на лісоповалах, в тюрмах і рудниках. Хто винен у цій трагедії за Бугом? Чому марно загинуло стільки молодих людей?
Вивчивши доступні друковані матеріали про курінь «Юрченка» і свідчення учасників рейду за Буг, приходимо до висновку, що трагедія за Бугом, в Порицьких лісах сталася внаслідок серії допущених помилок Проводом Холмської округи ОУН, командуванням куреня і особисто курінним «Юрченком», який в критичній ситуації не зміг