|
ст. 82
*Армії Крайової і Війська Польського, які намагалися закріпити на цих теренах панування польської держави. УПА була єдиним захисником цивільного українського населення над Сяном і Бугом, а для воюючої проти Радянського Союзу України ще й єдиним вікном у західний світ. Ці завдання ОУН і УПА виконали, залишивши після себе легенду національної вірності і відданості Україні. Але кінець тих змагань на прикордонній землі в Сокальському Закерзонні закінчився у 1947 році польською злочинною акцією «Вісла», коли все українське населення, яке залишалося ще після виселення до УРСР на етнічних українських землях, було під багнетами загнано у товарні вагони та вивезене на західні землі Польщі. В умовах, коли співвідношення сил між УПА і Військом Польським складало 1 до 20, УПА була безсила вчинити опір насильникам, яких підтримувала вся воєнна потуга СРСР.
БОЇ З МОСКОВСЬКИМИ ОКУПАНТАМИ
УПА – Захід на кінець 1944р. налічувала близько 40 тис. бійців. Загальна кількість вояків УПА могла бути від 80 до 100 тисяч, що пройшли військовий вишкіл.155 Але умови боротьби і необхідність обмежити число жертв змусили Головне командування УПА поступово провести часткову демобілізацію. Після закінчення Другої світової війни Сидор Василь «Шелест» зменшив особовий склад до 12 тисяч добре підготовлених бійців, які б могли витримувати тяготи затяжної партизанської війни. Цифри можливої загальної сили повстанської армії встановити неможливо. Українські дані коливаються між 400 тисячами і 2 мільйонами вояків.156
На території 2-ї групи ВО «Буг» у 1945р. в північній частині Львівської області діяли: курінь «Перемога» ТВ «Розточчя», Сокальсько-Равська округа ОУН (на схід від Буга), командир ТВ Василяшко Василь «Перемога», курінь «Лиса», командир Хвальбота Михайло «Лис» з Реклинця, нагороджений Срібним Хрестом І-ї кляси, курінь діяв на території Великомостівського, Радехівського, Кам’янко-Буського, Сокальського районів. Курінь «Залізняка», командир Шпонтак Іван «Залізняк» із Закарпаття, діяв на території Ярославщини і Любачівщини. До куреня «Залізняка» входила сотня «Месники» Мазура Григорія «Калиновича» з Карова. Сотня дислокувалася на теренах Карова, Угнова, Бутин, Пристані, Двірців…Мазур Григорій засуджений на смертну кару 10 січня 1949р., страчений 28 квітня 1949р. у Рюшеві, Польща.
Він вірив у перемогу
Командир Тактичного Відтинку «Розточчя» 2-ї ВО «Буг» Василяшко Василь Іванович «Перемога» народився 1918 року в селі Завишень Сокальського повіту. Батько Василяшко Іван, стрілець Української Галицької Армії, загинув у 1920 році на Великій Україні, обороняючи Українську Народну Республіку. Василяшко Василь вчився в Завишенській школі, брав активну участь в діяльності осередку Товариства «Просвіта», проходив вишкіл в курені «Юнацтво». В 1941 році служив в Білорусії у легіоні «Нахтігаль» під командуванням майбутнього Головнокомандуючого УПА, генерала-хорунжого Романа Шухевича «Тараса Чупринки». Коли в 1943 році польські підпільні відділи Армії Крайової здійснюють вбивства українських громадських діячів, нападають на українські села Холмщини і Сокальщини, Василяшко В. переходить до УПА: командує чотою повстанців під час оборони сіл Посадів, Переводів, Ліски, Костяшин… В березні 1944 року його чота у складі сотні Онишкевича Тараса «Галайди» брала участь у ліквідації польського збройного угрупування у с. Острів. Після загибелі у бою під Островом командира «Галайди», сотню «Галайда» очолює Пелип Дмитро «Ем». У травні 1944 року командування УПА призначає «Ема» курінним, а потім командиром ТВ Сокальсько-Равської округи. Командиром першої сотні «Галайда – 1» стає сотенний Василяшко Василь «Перемога». В червні-жовтні 1944 року курінь, до складу якого входили сотні «Галайди», «Куліша», «Беркута», «Недолугого», з боями пройшов через Радехівщину, Сокальщину, Грубешівщину і Холмщину.
4 листопада 1944 року курінний, командир ТВ УПА Пелип Дмитро «Ем», «Євшан» був смертельно поранений у с.Радванці Радехівського району. На місце «Ема» командиром куреня і ТВ «Розточчя» призначено Василяшка Василя «Перемогу». Курінь «Перемоги» не знав поразок. Командир Василяшко Василь свято вірив у перемогу, вселяв цю віру в серця своїх бійців. Недаром повстанці назвали його «Перемогою».
Курінний «Перемога» провів успішний бій в селі Луцьки біля Великих Мостів. Атаку енкаведитстів відбито з великими втратами для військ НКВС. Загинуло кілька десятків радянських бійців. Втрати партизанів мінімальні.
Відділ «Перемоги» не давав спокою радянським окупантам. Щоб знищити партизанів, 21-22 березня 1945 року ворожі сили оточили відділ «Перемоги» в лісі коло с. Зіболки Жовківського району. Ціла дивізія НКВС штурмувала повстанські укріплення в лісі. Бій тривав весь день. Повстанці відбили десять атак бійців НКВС. Командир «Перемога», поранений в груди, подовжував керувати боєм. Ввечері повстанці пробилися з оточення.
|
|