ст. 85

Було вже після години 14-ої. Дві чоти приготовилися до прориву. Повстанці рушили в одному напрямі. Це побачив ворог і негайно у тім місці скупчив свої сили. Тоді повстанські чоти рушили в цілком іншому напрямі. Першою прорвалася через три ворожих лави чота Сивого, а відтак Лісового. Чота Сивого ураґанним вогнем прорвала в однім місці угруповання ворога, завдаючи йому важких втрат. Але прорив теж повстанцям спричинив жертви. Згинув тут смертю героїв чотовий командир Лісовий та був ранений чотовий к-р Сивий.
Чота Ігоря, віддалена дещо на схід від інших повстанських чот, не зауважила прориву повстанців та дальше продовжувала бій. Доперва тоді, коли пробували пов’язатися з командиром Перемогою, зауважено, що ворог посилив свої атаки власне з тих сторін, де перед тим стояли сусідні повстанські чоти. К-р Ігор додумався про те, що вже сталося, і тому постановив прорватися в східньому напрямі через зруб, перед своїми становищами. Ворог власне заліг перед зрубом, але іншого виходу для оточеної повстанської чоти не було. Чота Ігоря сипнула по ворогові густим вогнем, а відтак з окликом «Слава!» кинулася на ворожі становища. Без уваги на сильний ворожий контрвогонь, повстанці прорвалися через ворожі становища в бажаному напрямі.
Зразу після прориву двох чот к-р Перемога задержав повстанський відділ і зорієнтувався, що чота Ігоря не зауважила його прориву. Для допомоги ще оточеній чоті повстанці заатакували більшовицький перстень іззаду, його ліве крило. Це власне в дуже великій мірі допомогло чоті Ігоря прорватися через сильні ворожі лави.
Негайно після прориву повстанців більшовики панічно відступили аж до села Колонії. Там вони наткнулися на нові більшовицькі частини, що йшли своїм з допомогою. Не зорієнтувавшися, що це можуть бути їхні відділи, вони почали стрілянину. Тоді в селі Колонії з обох більшовицьких сторін впало багато окупантських посіпак.
Зате повстанцям після цього майже все пішло щасливо. Дві чоти з к-ром Перемогою рушили з місця бою в південно-східньому напрямі, щоб получитися з чотою Ігоря. Але її важко було віднайти. Зате за дорогою Верини-Зіболки командир Перемога зустрінув дві повстанські чоти з відділу «Галайда II». Ці дві чоти допомогли нести ранених повстанців, яких було 12. Під дорогою Зіболки-Воля Жовтанецька ці два повстанські відділи відпочили, перев’язали поранених та приладили для них відповідні ноші.
Вже вечоріло, коли повернулися розіслані стежі та повідомили, що ворог стягнув свої сили із лісу в села. Треба було ще вночі покинути Зіболщину, щоб не мати діла з новими облавами.
Ніччю повстанські чоти вирушили на захід, перейшли за шосе Камінка Струмилова – Мости Великі й там у лісах віднайшли повстанського лікаря. Ранених, між ними й командира Перемогу, віддано під лікарську опіку. Команду над сотнею перебрав тимчасово сотенний писар друг Аміль.
Чота Ігоря після прориву подалася через шосе Жовква-Камінка Струмилова аж під село Дальнич-Заріччя. Там перемучені повстанці зустріли одну чоту з відділу «Галайда II». Із зміцненою бойовою силою повстанці відпочили, а відтак подалися на бойовище під село Верини, де поховали поляглих повстанських героїв.
В часі бою згинуло сорок повстанців, а 18 було ранених. Жоден повстанець не попав ворогові живим у полон. Легко ранені повстанці продовжували безнастанну боротьбу, а тяжко ранені, якщо не можна було їх підібрати з поля бою, дострілювалися або розривали себе ґранатами. У повстанськім відділі служило двох рідних братів. Один з них в час бою був смертельно ранений. Другий брат хотів його, сам наражаючись на ворожий вогонь, підібрати та винести з поля бою. Ранений брат на це не дозволив і  попросив дострілити його, бо він вже й так був смертельно ранений. Зі сльозами на очах здоровий брат виконав останню повстанську прислугу своєму братові.
Зате більшовики мали багато більше втрат, а саме понад 470 убитими і раненими. На другий день після бою більшовики поховали в Жовкві 38 убитих офіцерів. Між убитими офіцерами були два полковники і три майори (між ними майор-лікар).
Більшовики ще декілька днів товклися по сусідніх лісах і гайках, шукаючи за повстанськими відділами. 25 березня 1945 р., в час перешукування лісу Сто Морги (недалеко Мостів Великих), наскочили червоні людозвірі на рій друга Сокола, що під час прориву під селом Верини відбився від повстанських чот. У перестрілці згинув ройовий командир друг Сокіл та ще один повстанець. Решта повстанського роя продерлися через ворожі війська.
1 квітня 1945 р. до сотні повернувся її командир – друг «Перемога», хоча він ще не зовсім виздоровів. Він негайно наладнав свою сотню, яка в час прориву була розділена на окремі частини. Незадовго потім відділ «Галайда І» повернувся до своєї бойової форми та, поповнивши свої проріджені кадри, брав участь у багатьох нових боях. Під час наскоку на місто Радехів (26. IV. 1945) та в бою в лісі під
с. Радванці (28. IV. 1945) повстанці друга Перемоги не посоромили імени свого командира.
Незважаючи на свої жертви, по-геройськи прямують українські повстанці до перемоги над окупантом. Ідея Вільної Самостійної України – сильніша у них від усіх трудів, небезпек і жертв.

По-козацьки