ст. 86

проклятий ворог — сталінський окупант — застосував на наших родичах і приятелях збірну відповідальність. Понад двісті дорогих нам осіб із наших рідних сіл силою захопив та їх у Радехові (Львівська область) у збірнім таборі помістив і на Сибір приготовив вивезти. З вивезенням йому так дуже скоро не йшло, бо не вспіли чекісти відповідної кількости невинних людей арештувати, щоб ними кількадесят вагонів сибірського залізничного транспорту тісно напакувати.
Сумні вістки про знущання ворога над нашими рідними в концтаборі доходили час від часу і до нас. Вирвався хтось до міста, вдалося там комусь підійти до табору, крадькома через колючі дроти із родичем своїм пару слів переказати, сестрі чи матері своїй щось з харчів чи одежі передати, то вже цілими днями після того по селах і серед повстанців не було кінця розмовам про них, цих наших рідних, що в кігтях більшовицького окупанта, за дротами, під зірким караулом енкаведиста ждуть на вивезення в країну мук, страшні тайґи Сибіру чи пустині Казахстану.
Наші повстанські серця накипали жадобою визволити цих наших рідних з рук кривавих катів. Кожного дня про це ми згадували щораз частіше у розмовах між собою. Та знали ми вояцьке діло й спокійно вижидали наказів своїх командирів.
Наш повстанський відділ «Галайда І» 25 квітня 1945 р. радощам не знав кінця. Ми відразу відчули, що заноситься на щось гаряче. Наш командир друг «Перемога» мав тоді багато біганини, бо треба ж було прийняти та заквартирувати гостей. До нашого повстанського табору прибуло перш за все кілька вищих командирів, між ними командир нашого відтинка, друг Б, а теж провідники місцевого підпілля. Дальше почали прибувати до нас знайомі нам повстанські відділи.
Прибув відділ «Перебийніс» під командою сот. командира Шумського. Далі «Тигри» із сотенним к-ром Ромком. Недавно, 12 квітня, «Тигри» добре перебили більшовиків у селі Барані Перетоки, що є положене зараз на північ від Сокаля. Відтак прибув до нас відділ «Пролом» (сот. к-р «Черник»), який 8 квітня 1945 р., під час облави на ліс під Камінкою Струмиловою так славно пробився через ворожі застави. Вкінці «Кочовики» зі сот. к-ром Штилем та бойова група Служби Безпеки друга Клея. Ростуть чимраз більше повстанські настрої, коли так багато українського підпільного війська бачиться разом.
Скликано командирів усіх відділів на нараду. Всі вже знали, що приготовляється наскок на енкаведистів у Радехові. Обговорено детально пляни. Розглянено пляни розміщення ворогів у місті за даними, що їх подала місцева підпільна розвідка. Окремі повстанські відділи порозсилали по одному своєму роєві на сусідні села, щоб приготовити відповідну тяжку зброю, міномети, амуніцію, міни та ґранати.
На другий день, 26 квітня, повстанцям тяжко було дочекатися вечора. Тільки холоднокровна постава наших командирів пригадувала нам безнастанно, що не треба безпотрібно гарячитися, а зате треба тверезо до діла приготовитись. Кожний з повстанців перш за все чистив зброю, провірював, чи набої не позамокали, понаправлював дещо в своєму виряді, щоб усе добре держалось, не дзвонило в дорозі, не перешкоджало маршувати.
А наші командири все щось обговорювали, нараджувалися.
Вкінці, коли вже вечір наближався, наказано приготуватись до відходу. Заметушилося вояцтво. За кілька хвилин появилися серед густого лісу прямі, регулярні лави повстанського війська України. Настрій був бадьорий.
О 19-ій годині всі вирушили в похід на Радехів. Довгим стрілецьким рядом безшумно витягнулися повстанські сотні. Відтак і вони порозділювалися кожна за своїм призначенням.
На всіх шосейних шляхах і залізничних дорогах, що ведуть до міста Радехова, повстанські відділи поробили бойові застави, щоб ворог під час бою не стягнув собі допомоги з інших своїх залог.
«Перебийніс» держав заставу на шосе і залізниці, що ведуть із міст Стоянова і Луцька (від північного сходу). Одна чота відділу «Кочовики» під командою чотового командира Гайдука стояла на шляхах, що ведуть із Камінки Струмилової і Львова (від південного заходу). Відділ «Пролом» зайняв становища на шляху від містечка Лопатина (від сходу). «Тигри» опинилися під містечком Новим Витковом і там, у лісі на шосе, що веде до Кристинополя (на захід), поробили завали з лісних колод. Хорунжий Іванчук позаміновував усі залізничні шляхи.
Сотенний к-р Перемога примістився з ґранатометом під самим містом, на залізничнім шляху, що веде до Львова. К-р відтинка В. з охоронним роєм обняв командний пункт, положений у віддалі одного кілометра від міста.
В саму північ повстанці увійшли в місто. Три хвилини перед початком наскоку перервано ворожі телеграфні й телефонні сполучення.
Одна група, а це — одна чота з нашого відділу, один рій з відділу «Перебийніс», який орієнтувався добре в терені, та бойова група СБ — під загальною командою булавного Ігоря — попрямувала до будинку відділів НКҐБ і НКВД. Все відбулося тихо, справно, щоб заскочити нагло ворога. О год. 1.30 перший постріл перервав нічну тишу... Це рой. к-р Хмара вистрілив з протипанцерної труби «оффенрор» у вікно приміщення НКВД. Після цього повстанці взяли приступом будинки відділів НКҐБ-НКВД та цілком здемолювали ці чекістські кубла. Друга група, а це — частина відділу «Кочовики»