ст. 95

правдоподібно, радієве сполучення.
У лісах, де закватерували більші ворожі групи, перебування майже неможливе і всякі рухи виключені. В північній частині нашого терену 50% (а то і більше) обсаджено більш(овицькими) гарнізонами, подібно як зимою. Підлісні села там (північна частина [Сокальщина ред.] майже всі обсаджені больш(евиками)».¹⁶⁰
Збройна відкрита боротьба відділів УПА на теренах ВО «Буг» в північній частині Львівщини в ситуації, яка склалася, виявилася неможливою. Тому літом 1946р. на території ВО «Буг» у Львівському краю відділи УПА перестали існувати. Більше великих боїв, які проводив у 1945р. командир ТВ «Розточчя» Василяшко Василь «Перемога» на теренах Сокальської округи, не було.
У своїх спогадах командир ВО «Буг» Левкович Василь «Вороний», кавалер Золотого Хреста Бойової Заслуги 2-ої кляси, писав: «У 1946р. у травні, в лісах на південь від Львова стрічався я останній раз з Головним командиром УПА «Тарасом Чупринкою» - Шухевичем. Він передав мені усно інструкцію (писаний наказ від командира УПА-Захід одержав я значно пізніше) про перехід УПА від повстанчої тактики до глибоко підпільної, де ставилися основною вимогою політично-пропагандивні дії. На основі цієї інструкції мною у деяких відділах безпосередньо, а в інших через старшин для доручень зі штабу ВО «Буг» розформовано діючі тоді відділи УПА невеличкими групами по 3-5 осіб і розподілено в ряди місцевої сітки ОУН. І хоч в основному була поставлена ціль ведення політико-пропагандивних дій, але ще довго доводилося зводити бойові сутички з чекістами – десь до 1951 року і довше».
У Львівському державному архіві відсутні документи про боротьбу партійно-каральних органів КП(б)У, НКВС – НКДБ проти українського підпілля в Сокальському і Великомостівському районі у 1944-1950-х роках ( в архіві є перелік документів про боротьбу з бандитизмом зі штампом «уничтожено»).
Збереглася папка з довідками, інформаціями про боротьбу з «українсько-німецькими націоналістами» у Рава-Руському районі (до 1962р. села Сокальського району Діброва (Салаші), Острівок, Воронів, Карів, Тяглів, Хлівчани, Хоронів входили до Рава-Руського району) за підписами секретаря РК КП(б)У, начальників РВ НКВС і РВ НКДБ у Львівський обком партії. Вони, починаючи з 24 липня 1944р. по 10 вересня 1946р., кожної п’ятиденки, тобто щотижня, звітували про кількість «бандгруп» і «бандпроявлений», чисельність повстанців, кількість вбитих, захоплених в полон воїнів УПА, виселених сімей родин повстанців, чисельність особового складу так званих винищувальних батальйонів і груп «содействия».
На виконання рішень Політбюро ЦК КП(б)У «Про ліквідацію українсько-німецьких націоналістичних банд», від 24 липня 1945р., 30 жовтня 1945р., 22 січня 1946р., якими встановлювалися терміни ліквідації українського підпілля, складалися зведені таблиці з кількістю убитих, полонених повстанців. Але, незважаючи на те, що в кожному селі були створені винищувальні батальйони, а до кожної із трьох боївок УПА у Рава-Руському районі були прикріплені так звані рухомі групи, очолювані офіцером НКДБ, які таборували у лісах і переслідували повстанців, українське підпілля діяло. У своїх донесеннях партійно-каральні органи району скаржаться на недостатність «агентов-внутренников», внаслідок чого перехід боївок УПА на території району фіксується агентурою із запізненням».
Спираючись на підтримку населення, до кінця 1946р. активно діяли на Равщині і в Сокальщині: районна боївка «Клима» Недільського Михайла Павловича (13 чол.), кущова боївка «Юрка» Остапика Івана Антоновича (19 чол.), підсилена бійцями боївок «Чорного», «Берези». Район дислокації тих боївок села Хоронів, Хлівчани, Тяглів, Карів, Воронів, Острівок, Діброва. Боївка районного проводу «Дениса», Мана Михайла Якубовича (13 чол.) діяла на теренах Вільки Мазовецької і в сусідніх районах.
Ні підступні методи боротьби, які застосовували органи НКВС-НКДБ для поборювання українського підпілля (масові виклики жителів сіл, членів родин повстанців, виселення їх сімей; ні спецоперації і засади «стрибків», загонів військ НКВС-НКДБ, агентів-провокаторів) не примусили українських підпільників припинити боротьбу. Повстанці боролися, гинули, але не здавалися. У 1945-1950-х роках боївки УПА і підпільники ОУН провели десятки боїв і терористичних актів проти окупантів.

З ХРОНІКИ ДІЙ УПА

І ЗБРОЙНОГО ПІДПІЛЛЯ В НАДБУЖАНЩИНІ