ст. 103

 У 1953р. загинув у Кам’янко-Буському районі під час засідки агентів НКВС останній повстанець, командир надрайонної боївки СБ Сокальщини Панас Володимир “Срібний”.
Після проголошення незалежності сокальчани поставили на батьківщині національних героїв Івана Климіва «Легенди», Василя Сидора «Шелеста», Василя Процюка «Кропиви» пам’ятники, а на місцях криївок і на символічних Стрілецьких могилах – пам’ятні хрести і меморіальні плити з іменами героїв, які полягли за свободу і незалежність.
Із закінченням збройної боротьби українського національного руху політична боротьба з окупантами ніколи не переривалася. Її підхопила молода генерація борців –  учні шкіл і члени юнацької  організації націоналістів Сокальського педагогічного училища, яке у післявоєнні роки вважалося епіцентром українського націоналістичного підпілля і було об’єктом найбільшої уваги органів МДБ і його агентури.¹⁶⁴ Навчальні заклади Сокальщини були центрами формування національної інтелігенції і характерів провідників за українську справу.¹⁶⁵
У 1945 – 1950рр. в Сокальському педучилищі у різні періоди діяли три окремі підпільні групи, названі групами Скавінського, Сокола-Гриневича і Прокопчука. Інформацію про членів націоналістичних підпільних груп у Сокальському педучилищі зібрала і опублікувала у книзі «Невідомі сторінки історії Сокальського педучилища» Фенчин В.В. Їх  імена подані у «Поіменних списках…» даної книги. Підпільні групи педучилища підпорядко-вувалися районному проводові ОУН. Студенти випускали листівки зі зверненням до селян, щоб не вступали до колгоспу, до молоді, щоб не вступала до комсомолу. Вони збирали інформацію про розміщення військових окупаційних частин, передавали повстанцям, які ще вели збройну боротьбу, патрони, зброю. За доносом зрадника, підрайонного керівника ОУН Пилипчука І. «Кукурудзи», який діяв на теренах сіл Лучиці, Шарпанці, Лещатів, підпільники були виключені з училища, заарештовані і засуджені. Зберігся наказ директора Сокальського педучилища про виключення з училища членів націоналістичного підпілля групи Гриневича.

Наказ №166
по Сокальському педучилищу від 4 червня 1949р.
В педагогічному училищі мали місце німецько – українські націоналісти: Сокіл Павло, Гриневич Іван, Шкаврін Василь, Іванчина Михайло, Саганський Євген, Ваврик Галина.
Наказую виключити зі списків студентів педучилища Сокола Павла, Гриневича Івана, Шкавріна Василя, Іванчину Михайла, Саганського Євгена, Ваврик Галину, як негідне охвістя бандитської шайки оунівського підпілля. Учительському та студентському колективам вжити всіх заходів, щоб очистити свої ряди від погані, яка підриває наше соціалістичне будівництво. Бандитська зграя наряду своїх злочинних завдань мала намір зірвати перевідні іспити.
Директор Завальський Євген Іванович¹⁶⁶
(стиль, орфографія наказу збережені)

Дев’ять учасників студентського підпілля групи Скавінського Я., Боба Степана, Собчука Володимира, Мамчура Василя, Дзіка Володимира, Семенюка Романа, Марчука Методія, Пелещука Івана, а також дівчат Джугало Марію і Ділай Ольгу 7 квітня 1948р. ВТ ПрикВО засудив за ст. 54-10, 54-11 КК УРСР, тобто, за антирадянську діяльність у груповій нелегальній організації на 25 років у ВТТ Мордовських таборів, Колими… Біб С. і Собчук В. померли в концтаборах. Сім’ї підпільників були виселені на спецпоселення. Звільнені з таборів і спецпоселення учасники студентського підпілля у середині 1950-х років не мали права проживати на Батьківщині. Доля розкидала їх по всій Україні. Не багато підпільників педучилища повернулися до рідних осель.
Те, що українські повстанці десять років вели боротьбу за незалежну Українську державу, є заслугою симпатиків ОУН, тих, хто надавав допомогу УПА харчами, одягом, забезпечував житлом. Їх тисячі, які формально не були членами ОУН чи УПА, але виконували обов’язки зв’язкових, розвідників, розповсюджували листівки і націоналістичну літературу. Їх, як і членів ОУН – УПА, судили за антирадянську діяльність, зв’язок з УПА за тими ж статтями 54-2 і 54-11 КК УРСР, що й борців націоналістичного підпілля. Вони заслуговують на нашу шану і пам’ять.

ШІСТДЕСЯТНИКИ