ст. 116

Російський письменник-фантаст В.Бєляєв у повісті «Граница в огне» згадує один випадок, про який розповів йому у 1953 році колишній начальник штабу 90-го Володимир-Волинського прикордонного загону  Василь Зернов: «21 червня, близько півночі, коло Сокаля на радянську сторону перебіг німецький солдат-комуніст Альфред Ліскоф. Із Сокальської комендатури в автомашині його переправили до Володимир-Волинська, де тоді розміщувався штаб прикордонного загону... Перебіжчик повідомив, що 22 червня о 4 годині німецька армія нападе на Радянський Союз, і що в частинах німець-кої армії вже зачитаний наказ. По прямому проводу повідомлення було передано в Москву... Сталін назвав повідомлення А.Ліскофа провокацією гестапо. ¹⁷⁹
Перед початком війни регулярні частини Червоної Армії не були підтягнуті до кордону. Війська першого ешелону не підготувалися до оборони. А самі прикордонники реальної сили для німецької армії не представляли. Сокаль німці зайняли без бою протягом кількох хвилин. Пробу-дившись ранком, сокальчани побачили на вулицях німецьких солдатів. Німецькі моторизовані частини по понтонах форсували Західний Буг і направилися двома колонами на Горохів-Луцьк та Тартаків-Радехів. За один день німецькі війська просунулися на 25-30 кілометрів, зайняли Сокальщину. Лише 23 червня радянське командування підтягнуло війська до лінії фронту. 23-24 червня 1941 року біля м.Радехів на Львівщині відбувся перший в Україні танковий бій. ¹⁸⁰  Війська 16-ї німецької танкової дивізії фон Клейста танкової армії Гудеріана вступили в бій з двома полками 10-ї танкової дивізії Червоної Армії. Радянські війська втратили  27 застарілих танків Т-26 і БТ-7.¹⁸¹ Без підтримки артилерії і танків піхота поспішно відступила.
Жертвами перших днів війни стали мобілізовані допризовники у 1941р. і солдати, жителі Сокальщини, які вже служили в польській армії й були призвані перед початком війни для «перепідготовки» в польових таборах. Їх, неозброєних, часто навіть необмундированих, тримали у польових таборах під відкритим небом біля Великих Мостів і Горбкова і у перший день війни, не підготовлених до бойових дій, кинули  проти добре вишколених завойовників Європи. Залишені командирами, вони загинули в перші години і дні війни від вибухів бомб, осколків снарядів і куль німецьких автоматників, попали в полон  або й досі вважаються пропалими безвісти.
У 1941р. загинуло 137 солдатів Червоної Армії, уродженців Сокальщини, 26 померло в полоні, 3 померли від ран, 54 пропали безвісти. ¹⁸²
Десятки уродженців Сокальського району, мобілізованих у червні 1941 року, загинули недалеко від рідних домівок, навіть не потримавши в руках гвинтівку. Частина з них поховані на цвинтарях у рідних селах:  Межиріччя, Сілець, Волсвин, Горбків... Найбільші втрати загиблими на початку війни, у червні-серпні 1941 року, понесли жителі сіл: Сілець – 20 чол., Межиріччя – 13 чол., Сокаль – 9 чол., Волсвин – 6 чол.,  Угнів – 5 чол., Горбків – 4 чол., Домашів, Фусів, Лучиці, Княже, Куличків, м.Великі Мости – по 3 чол.
Великих втрат зазнала Сокальщина на початку Другої світової війни. Для прикладу, наведемо дані про долю новобранців, мобілізованих у червні 1941 року в селі Межиріччя (Пархач): загинули у червні 1941 року – рядові П.Громада, М.Затхей, Г.Курта, П.Лобай, М.Рибак, Г.Топоровський, М.Гук, Д.Луцик, С.Пелех, Ф.Туниця, В.Тхір, І.Сироїд; пропали безвісти (фактично загинули або попали в німецький полон): П.Бойко, О.Буй, С.Гавалко, С.Пелех. Із 37 загиблих, пропалих безвісти мешканців Межиріччя 16 загинуло у1941 році. ¹⁸³  Подібні дані можна навести і по інших населених пунктах району, в яких військкомати встигли провести часткову мобілізацію.
Нам не вдалося встановити кількості полонених сокальчан у перші місяці Другої світової війни. Під час панічної втечі Червоної Армії, коли цілі дивізії і армії попадали в оточення, не було кому складати