** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990

 Книги | Автори

Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990
Нечай Богдан

 

ст. 118

*

Погорєлова. Після війни в с.Скоморохи відкрито музей прикордонної застави ім. Героя Радянського Союзу  Олексія Лопатіна, а завідуючою та екскурсоводом стала його дружина Анфіса Лопатіна» 189
Насправді не було ні героїчної сімнадцятиденної оборони 13-ї застави, ні «трьохтижневої оборони» солдатами Червоної Армії «доту коло с.Равщина та іншого доту в лісі, “гарнізон которого сопротивлялся больше месяца» (до 29 липня 1941 року), як писав В.Бєляєв.
Автор «документальної» повісті «Граница в огне» сам собі заперечував, описуючи оборону доту біля с.Равщина: «На х.Равщина розміщувалися регулярні війська. Жили вони в хатах, а коли почалася війна, командир, за званням капітан, завів їх в дот. Закрили вони за собою ці броньовані двері і оборонялися три тижні. (Чем они питались все это время? Раз точка еще не была оснащена, то и запасов продовольствия, наверное, не было). І коли німецькі танки пішли тою дорогою на Тартаків, команда дота відкрила по них вогонь. Ну, а потім, коли основні сили німців прорвалися туди, на Луцьк, стріляли все тихіше. (Наверное, снарядов у них было маловато). Розповідають, що гестапівці радянських воїнів  газом подушили». 190
Нічим іншим, як наївною  вигадкою В.Бєляєва, виглядає тритижнева оборона гарнізону доту біля с.Равщина, із стріляниною по німецьких танках, тому що в непристосованих до довготривалої оборони дотах не були встановлені гармати. Правдивим у повісті В.Бєляєва  є лише повідомлення про похорон солдатів доту. В липні 1941 року німці дійсно привезли в с.Равщина євреїв зі Сокаля для того, щоб похоронити вже зотлілі трупи солдатів, які загинули в перші години війни.
Ще фантастичнішу картину битви бійців 13-ї прикордонної застави, з горами німецьких трупів і героїчною смертю її захисників, нарисував автор «документальної» повісті «Граница в огне»: «Під командуванням лейтенанта Лопатіна і політрука Гласова прикордонна застава в Скоморохах чотирнадцять діб вела самовіддану боротьбу з гітлерівцями, фашистам вдалося захопити заставу тоді, коли впав мертвим на щит кулемета її останній захисник Олексій Лопатін... Прикордонники з перших хвилин війни все стріляли і стріляли ... з автоматів, кулеметів, безперервно відбивали атаки німців і самі переходили в контратаки. Дула двох кулеметів розжарювалися до червоного. Перед заставою на Карбовому лузі лежало 200 трупів німецьких солдатів. Німці змушені були відступати і обійти заставу стороною. Прикордонники билися в оточенні. 57 із 60 прикордонників загинули”,191 – писав В.Бєляєв.
Зовсім іншу історію про події на 13-й заставі у перші дні війни 1941р. розповіли у 1997 році жителі села Скоморохи Михайло Баран і Іван Карп’юк. Вони знали правду, але мовчали, бо боялися репресій радянських органів. «Німці, – розповідав М.Баран,– на відтинку кордону 13-ї застави через Західний Буг не переправлялися. Застава була розташована на горбку в стороні від дороги Сокаль-Скоморохи-Стенятин, захована за високими тополями, оточена садом, тому під час німецького артилерійського обстрілу не постраждала. Не було жертв серед особового складу прикордонників застави. Пикордонники і їх сім’ї заховалися у підвалі за товстими стінами..Дев’ять днів, з 22 червня по                  1 липня 1941 року застава мовчала. Дев’ять  днів прикордолнники спостерігали, як через Скоморохи на Стенятин рухалися колони німецьких військ, але, щоб не видати своєї присутності, вогню не відкривали. Вони пасивно очікували на частини Червоної Армії, які прийдуть їм на виручку.
Перший постріл прикордонники застави зробили 1 липня 1941 року по німецькому мотоциклістові, що випадково появився на дорозі до застави, збившись зі шляху Сокаль-Перетоки. Після того, як прикордонники застави вбили жителя Василя Бецелюка, який хотів поховати німця, хтось зі скоморохівців повідомив німецьку військову комендатуру в Сокалі. 2 липня  до села прибула група німецьких солдатів на чолі з лейтенантом, щоб вияснити, хто вбив німецького солдата. Німці навіть не підозрювали, що на заставі знаходяться радянські солдати. Допитуючи місцевого жителя Павла Панюту, офіцер сказав, що німецька армія вже під Києвом. На що йому П.Панюта відповів: «Як ви можете бути під Києвом, коли тут на заставі є руські солдати».Щоб пересвідчитися, що на заставі дійсно є прикордонники, німецький лейтенант дав у руки місцевому жителеві білий прапор і разом з ним, як парламентар, пішов до застави. Прикордонники вбили парламентарів.
Після вбивства німецького офіцера німці встановили дві гармати – одну в с.Ільковичі біля хати Григорія Гурського, другу – в с.Скоморохи на подвір’ї Василя Бецелюка. 192  Прикордонники бачили, як німці встановлювали гармати, але цього разу не стріляли. Цей факт підтверджує і письменник В.Бєляєв: «З кулеметами проти гармат багато не повоюєш, думав О.Лопатін, і, щоб даремно не втрачати людей, наказав всім бійцям покинути верхні поверхи будівлі». 193
Німці обстрілювали заставу 1-2 години. Коли був зруйнований  другий поверх, прикордонники вивісили білий прапор. Із підвалів застави вийшли жінки і діти командирів: Анфіса Лопатіна з двома дітьми, мати О.Лопатіна, Євдокія Гласова і Євдокія Погорєлова

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
23:29, 3 грудня 2024 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
+380686916567