** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990

 Книги | Автори

Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990
Нечай Богдан

 

ст. 119

*

з дітьми. Німці, після короткої перевірки, їх відпустили. Під час окупації, до приходу радянських військ, вони жили в с.Скоморохи у хаті Петра Баштика, а потім – на польській колонії в будинку Володимира Слободюка. Весь час сім’ями радянських командирів опікувався греко-католицький священик Теодор Лопушанський. Їм допомагали селяни. Ні німці, ні українські партизани їх не чіпали.
Прикордонники, боячись відплати за вбивство німецького офіцера і солдата, далі залишалися в підвалі застави. Німці відновили обстріл будівлі з гармат. Після того, як був зруйнований перший поверх будівлі, прикордонники здалися. 194  З підвалу вийшло 12 прикордонників. Вони були дуже брудні і виснажені, можливо, деякі з них поранені, бо ледве тримались на ногах. Іван Карп’юк, житель с.Скоморохи, бачив на власні очі серед полонених начальника застави О.Лопатіна і політрука П.Гласова. Німці відвезли полонених на автомашинах до Сокаля. Житель с.Скоморохи, листоноша Михайло Баран, який часто бував на заставі, підтвердив, що цього дня, 2 липня 1941 року, німці відвезли на двох автомашинах 15 полонених червоноармійців 13-ї застави. Частину з них німці зловили у с.Скоморохи. Подальша доля полонених прикордонників 13-ї застави їм невідома.  Що ж  трапилося  з іншими прикордонниками 13-ї застави? Розгадку тайни прикордонників 13-ї застави слід шукати в «документальній» повісті «Граница в огне». В.Бєляєв пише: «В ніч з 21 на 22 червня 1941 року 30 прикордонників 13-ї застави пішли в наряд охороняти кордон на дільниці від с.Ільковичі до с.Ромош. Решта прикордонників милися в лазні, відпочивали, бо завтра була неділя... 195 На світанку о 4 годині німці відкрили артилерійський вогонь по заставах на правому березі Бугу. Вже в перші хвилини війнии прикордонні вишки були збиті, застави зруйновані, зв’язок між заставами перерваний. Зберігся уривок донесення начальника сусідньої 12-ї застави у с.Жджари Волинської області – Лук’янова в комендатуру Володимир-Волинського прикодонного загону, передане о 4 год. 12 хв. по телефону: “Зараз німці переправляються через Буг. Снаряд попав у мою квартиру»...196 Німці без перешкоди захопили залізнодорожний міст на  Бузі і зайняли заставу у Жджарах.Почувши гарматні і автоматні постріли на дільниці 12-ї застави, О.Лопатін вислав на допомогу сусідам 15 прикордонників на чолі з заступником командира  13-ї застави Погорєловим. 197  Їх на третій день німці взяли в полон на житньому полі між с.Стенятин і с.Свитязів. 198 Ще три прикордонники - І.Котов, Ю.Галченков і Д.Максяков, яких на початку війни начальник 13-ї застави О.Лопатін направив для зв’язку з військовими частинами, здалися в полон німцям біля с.Равщина. Вони вижили і щороку, на День Перемоги, приїжджали до музею ім.Лопатіна. Михайло Баран згадував, як на одній з урочистих зустрічей в музеї ім.Лопатіна дружина начальника застави, директор музею Анфіса Лопатіна прилюдно і голосно обзивала І.Котова, Ю.Галченкова, Д.Максякова 199 «предателями, холуями, фашист-скими прихвостнями».
Деякі прикордонники  13-ї застави, наприклад, секретар комсомольської організації застави Іван Нікітін, залишилися на території, зайнятій німцями. І.Нікітіна, пораненого в ногу у перший день війни, місцеві жителі відвезли до Сокальської лікарні. Лікарі вилікували його і порадили, поки німці не дізналися, хто він такий, іти на Волинь. У 1986 році син І.Нікітіна приїжджав у Скоморохи. Він розповів, що перед смертю батько попросив його поїхати на заставу, де він служив перед війною, розшукати людей, які врятували його від смерті, і подякувати їм. На жаль, рятівників свого батька він не застав серед живих. 200
За свідченням очевидців, встановлено, що 34 командири і бійці 13-ї застави не загинули у боях з німцями, а здалися в полон або заховалися серед місцевих жителів. Інші 26 прикордонників 13-ї застави могли пробитися до радянських військових частин або попали в полон. Мертвими їх місцеві жителі не бачили. Їх тіла не були похоронені на заставі.
То хто ж похоронений на території 13-ї застави в Скоморохах? Німці у липні 1941 року похоронили на території застави розстріляних прикордонниками німецького солдата і офіцера. Через місяць молода дружина німецького лейтенанта вивезла тіло чоловіка до Німеччини для перезахоронення.
Ніхто із жителів не пам’ятає, щоб на заставі були ще якісь масові захоронення. Думку про братську могилу на території 13-ї застави підказала автору повісті «Граница в огне» дружина начальника застави Анфіса Лопатіна. В.Бєляєв пише, що 25 квітня 1942 року дружини командирів застави  А.Лопатіна, Є.Погорєлова і Є.Гласова попросили жителя с.Скоморохи  Петра Баштика розкопати братську могилу в уголовині, недалеко від руїн застави. «Зверху, присипаний землею, лежав слюсар Ковровського екскаваторного заводу Олексій Лопатін. В кишені гімнастерки жінки знайшли загорнутий в папір чорновик автобіографії О.Лопатіна  і характеристику з останнього місця роботи. Під мертвим тілом лейтенанта лежало ще багато трупів, розкладених хрест-навхрест. Так, звичайно, хоронили фашисти розстріляних ворогів»,— записав зі слів жінок командирів застави автор

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
20:03, 18 серпня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464