ст. 125

загублених знаходилося серед населення  або вступило до УПА. Штаб дивізії вважав, що з часом повернеться ще багато вояків, так що їх буде біля 3000. Багато хоробрих старшин, підстаршин і стрільців полягло геройською смертю. В минулих важких боях дивізія виконала завдання, була оточена і мусила боронитися проти у всіх відношеннях переважаючого ворога... Від українців, що не були в боях,  вимагалося, щоб вони врятували становище. Вимагалося від них надто багато й вимагалося до того, до чого вони ще не були підготовлені. В котлі і при виломі з нього українці відважувалися на чисельні геройські вчинки. Наприклад, всюди, де пробивалися ворожі танки, на нищення їх ішли хоробрі українці. Відомий випадок, коли один український підстаршина, свідомий втрати власного життя, висадив в повітря ворожий танк... Розглядаючи брідську кампанію, треба ствердити, що дивізія не підвела. Вона виправдала покладені на неї надії».²⁰⁹ 
Дивізія «Галичина», як і легіон Українських Січових Стрільців  у 1914р., була створена у 1943р. для однієї мети: боротьби за українські ідеали. Дивізія, за задумом її організаторів, мала стати в майбутньому зав’язком Української Національної Армії.²¹⁰  Хоча у 1943 році вже було відомо, «що німці війну програють, члени Військової Управи вважали, що творять дивізію не для німців. Дивізію творять для української справи, виключно для оборони рідного краю, – заявив один з членів  Військової Управи. – Прийде час, коли наїзників одного по однім не стане, і українцям потрібна буде власна збройна сила для здобуття волі». ²¹¹  
Іншу мету переслідувала частина старшин дівізії «Галичина», направлених ОУН в дивізію, – мати сотні старшин і 10 тисяч вишколених стрільців і підстаршин, що при першій нагоді мають поповнити ряди УПА.
На заклик голови Українського Центрального Комітету  в Дивізію записалися десятки тисяч юнаків Галичини. На Сокальщині в дивізію «Галичина» вступило понад 40 випускників Сокальської гімназії, а також учні торгівельної школи і десятки національно-свідомих сільських юнаків. Щоб набути військового досвіду і в майбутньому використати його в українських військових формуваннях, у боях під Бродами взяли участь гімназисти:  Андрущак Ярослав, Бабський Мирон, Балда Василь, Багрій Нестор, Бляхарський Ярослав, Боярчук Іван, Войтович Михайло, Войтович Ярослав, Грехольський Михайло, Данилюк Роман, Дацюк Євген, Долгун Богдан, Думка Михайло, Закревський Андрій, Кантор Михайло, Караван Євген, Кващишин Михайло, Клос Володимир, Козій Володимир, Крут Богдан, Кошалівський Зенон, Максимець Іван, Матвіїв Михайло, Мацюра Ярослав, Міщук Остап, Мулька Нестор, Нагірний Іван, Небожук Богдан, Новосад Богдан, Пліхота Євген, Рибчук Іван, Свістель Ярослав, Семенюк Богдан, Солтис Василь, Ткачук Іван, Томчак Ярослав, Трешневський Анатолій, Хвостів Юрій, Чайківський Володимир, Штибель Василь, Яцушко Святослав. Багато з них загинуло, попали в полон й заповнили табори    ГУЛАГів, частина влилася у лави УПА. Серед дивізійників, які поповнили відділи УПА, були Боярчук Іван, Думка Михайло, Запісоцький Василь, Міщук Остап, а також випускники гімназії 1942-1943рр.
Ціною великих втрат виконали свій обов’язок сокальчани – вояки дивізії «Галичина». За неповними даними, отриманими шляхом опитування жителів сіл і міст Сокальщини, встановлено, що в боях з переважаючими військами Червоної Армії загинуло 24 стрільці, старшини й підстаршини дивізії, 47 попали в полон і були засуджені на 15-20 років таборів ГУЛАГу,  10 померло в тюрмах і таборах. Найбільші втрати  вбитими, померлими в таборах і засудженими  вояків дивізії припадають на громади: Жужелян – 10 чол., Переспи – 5 чол., Поториці – 14 чол., Сокаля – 10 чол., Спасова – 7 чол., Стенятина – 6 чол... ²¹² Десятки вояків дивізії вступили в УПА і загинули в наступних боях із загонами НКВС або були засуджені на довготривалі терміни ув’язнення в таборах Сибіру. 
Однак історія не повторюється. Дивізія «Галичина»  не здобула слави, як легіон Українських Січових Стрільців, і не стала ядром національно-визвольних змагань. У 1941-1945 роках міжнародна ситуація в Європі і світі була зовсім іншою, ніж у 1914-1920 роках. Воякам дивізії не вдалося з’єднатися з відділами УПА і продовжити боротьбу за незалежну Українську державу. Наприкінці квітня 1945 року дивізія «Галичина», перейменована в Першу Українську дивізію Української Національної Армії, під керівництвом командуючого генерал-хорунжого Павла Шандрука здалася в Італії у полон англійцям. 12 тисяч вояків дивізії протягом трьох років перебували в таборі військовополонених у Ріміні. У 1948 році звільнені з полону вояки дивізії виїхали в Англію, Австралію, США. Трагічно склалася доля вояків Дивізії. Тисячі їх загинули у битві під Бродами, тисячі  розсіялися по цілому світу. Але вояки Першої Української дивізії Української Національної Армії продемонстрували цілому світові своє бажання  навіть  у найменш сприятливих умовах боротися за державну незалежність України.
Наприкінці липня війська Першого Українського фронту зайняли на заході територію Галичини і вийшли до річок Вісла й Сян. У серпні-жовтні 1944 року розпочалися важкі кровопролитні бої військ Червоної Армії в районі Сандомира, Кросно і Дуклінського перевалу.