|
|
|
 |
Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990
Книги | Автори
 Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990
Нечай Богдан
|
| |
ст. 126
*Не повернулися з поля бою
Зайнявши в липні 1944 року Західну Україну, в тому числі Сокальщину, органи радянської влади провели у липні-серпні «тотальну мобілізацію до лав Червоної Армії. Окрім чисто військової, мала вона ще й політичну мету: підірвати соціальну базу ОУН-УПА».213 Мобілізацією до армії займалися районні військові комісаріати, партійні і державні органи, районні відділи НКВС і НКДБ, а також польові військкомати: мобілізовували всіх чоловіків віком до 47 років, які підлягали призову. На Сокальщині польові військкомати мобілізували чоловіків навіть на території, яка, згідно підписаної угоди 9 вересня 1944 року між УРСР і Польщею, відійшла до Польщі. Про це свідчать дані таблиці 4 «Військові втрати Сокальщини в Другій світовій війні 1939-1945рр.». Серед загиблих у1944-1945рр. були жителі сіл Варяж, Войславичі, Опільсько, Острів, Піддубне, Савчин, Угнів, мобілізовані у серпні-жовтні 1944 року на території Польщі.
За довідкою Наркома оборони УРСР генерал-лейтенанта Герасименка «Про результати призову військовозобов’язаних запасу по областях Львівського військового округу», на 23 вересня 1944р. із Львівської області було мобілізовано до ЧА 33745 українців і 13701 поляків - до Війська Польського.214
На Сокальщині в ряди Червоної Армії було мобілізовано, за неперевіреними даними, приблизно 3500 українців. Мобілізовували масово цілими селами і направляли у військові частини, переважно, Першого Українського фронту, де в окремих частинах українці становили від 60 до 80% особового складу. 215 Їх, ненавчених, цілими селами формували у проривні групи і через два тижні направляли на найважчі, найкровопролитніші ділянки фронту. Це були фактично смертники.
Вже на початку серпня 1944 року в сім’ї мобілізованих почали надходити похоронки. На початку серпня 1944р. загинули: Троянович Микола (04,08,1944р.) з В.Мостів, Цюна Василь (07,08,1944р.) з Пристані (похований у с.Пристань); Козакевич Пилип, Сикиндюк Григорій (серпень 1944р.) з с.Шарпанці...
Найбільші військові втрати громад Сокальщини припадають на вересень-жовтень 1944р., березень-квітень 1945р., листопад-грудень 1944р.216
У вересні-жовтні 1944р., під час проведення Карпатсько- Дуклінської операції при штурмі німецьких довготривалих вогневих споруд в Карпатах, так званої лінії оборони Арпад, на кросненському і дуклінському напрямку загинули 322 солдати Червоної Армії, уродженці Сокальщини. Це була справжня бійня, влаштована командуванням Червоної Армії для вихідців із Західної України. Вони стали жертвами загарбницької сталінської політики.Щоб не допустити проголошення незалежності буржуазної Словаччини, , визволеної від німців частинами повсталої словацької армії, Сталін наказав прискорити початок Карпатсько-Дуклінської операції, нібито для «виручки повсталих словаків». 217
Тому їх, недавно мобілізованих, ненавчених, непідготовлених до боїв солдатів, без відповідного забезпечення та досвіду війни в гірських умовах командирів, сформованих у проривні групи, багато разів кидали на укріплені вогневі точки німців на схилах Карпатського хребта, щоб прорватися в долину на територію Словаччини.
Непідготовленість до наступу в Карпатах армій Першого Українського фронту в жовтні 1944р. підтверджував командуючий І.Конєв: «Винятково короткий строк (4-5 діб) на підготовку операції – одна з її особливостей. Другою особливістю було те, що війська мали діяти в горах. Досвіду війни в горах не було ні в командирів, ні в штабів. Війська, окрім того, не були забезпечені ні гірським спорядженням, ні будь-якою гірською технікою... Прорив проходив у важких умовах. На напрямку головного удару 38-ї армії генерала К.Рибалка точилися запеклі бої».218
Найбільше солдатів загинуло у вересні-жовтні 1944р. біля Кросно, на Дуклінському перевалі, в Словаччині з сіл: Двірці – 38 чол., Стенятин – 23 чол., Бутини – 21 чол., Карів – 12 чол., Борове – 10 чол, Перв’ятичі – 10 чол., Хлівчани – 11 чол., м.Сокаль – 22 чол...
Під час Львівсько-Сандомирської операції на території Польщі полягло112 солдатів-сокальчан. Але найбільших людських втрат зазнала Сокальщина наприкінці війни. У січні-травні 1945р. під час проведення Вісло-Одерської операції у Сілезії, під час форсування Одеру, при штурмі Берліна загинуло 395 чоловік. За спогадами одного з учасників форсування Одеру: «по річці пливло стільки трупів, що по них можна було перебратися на другий берег Одеру».
Невмінням воювати, а ціною великих жертв радянське командування добивалося перемоги над німцями. Німцям, із значно меншою кількістю військ, використовуючи укріплені військові споруди, глибоко ешеленовану оборону, вдавалося стримувати наступ радянських військових частин і завдавати їм великих втрат.
«Жорстокість, з якою російське командування, не рахуючись із втратами в живій силі, продовжувало добиватися виконання поставленої мети, надавали бойовим діям ознаки боїв на виснаження. В ході таких боїв німецькі війська, що оборонялися, були в змозі відносно невеликими силами завдати росіянам виключно важких втрат, тобто в 20 разів більших, ніж серед тих, хто оборонявся. В таких умовах врешті-решт з’явилася можливість шляхом завершального контрудару відразу повернути втрачені перед тим позиції. Успішно проведені такі оборонні битви, як правило, коштували росіянам величезних жертв і значною мірою визначили тривалість боротьби», — писав німецький історик К.Гіппельскірх.
|
|
|
|
