| |
ст. 129
*У листі до Й. Сталіна від 24 липня 1944р. Секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов писав: «В містах, як правило, населення дуже мало. Значна частина єврейського населення знищена. В м. Рава-Руська вціліло 10 євреїв. При зустрічі між собою вони цілувалися зі сльозами радості. На окраїні м. Великі Мости я зустрів групу євреїв – 12-13 чоловік, серед них виявився один інженер-будівельник, студент Львівського політехнічного інституту, а останні робітники, їх жінки і четверо дітей. Вигляд у них був жахливий: обірвані, брудні, виснажені. Вони сказали, що йдуть з лісу, де три роки переховувалися».226 Допомогу євреям, які врятувалися від смерті, надавало місцеве українське населення.
В перші дні війни у 1941р. гестапівці арештували і розстріляли членів КПЗУ і РК КП(б)У Кірика Йосипа, Кириєнка Матвія, Собєцького Яна, Боярчука Василя – секретаря осередку КПЗУ в Тартакові, Мулявка Олексія – секретаря РК КП(б)У.
Знищивши євреїв і комуністів, гітлерівці розпочали розправи над українцями
Повернення радянської влади в Україну у 1944р. призвело до масових депортацій українців. Ще 14 грудня 1943р. нарком внутрішніх справ УРСР В. С. Рясной направив до НКВС СРСР запит, як бути із сім’ями підсобників німецьких окупантів і самими підсобниками. 7 січня 1944р. вийшло розпорядження №20 за підписом Л. Берії, в якому наказувалося усіх виявлених підсобників на території України заарештувати з конфіскацією майна на основі наказу НКВК СРСР за № 001552(1940р).227 До підсобників німців зараховували солтисів, службовців, українських поліцаїв і навіть водіїв, які працювали в німецьких державних установах. Їх арештовували і, як зрадників, засуджували за ст. 54-2, 54-11 КК УРСР на 10-15 років ВТТ, а сім’ї вивозили на спецпоселення в Сибір.
У «Поіменних списках» записано десятки прізвищ так званих «підсобників» німецької окупаційної влади. Наприклад, Русин Андрій, водій української поліції у Великих Мостах, засуджений у 1948р. на 20р. каторжних робіт, Самсон Іван, заступник бургомістра м. В. Мости, засуджений у 1940р. на 5р. ВТТ, Великопольський Володимир, секретар волості в Тартакові, засуджений «за службу німцям» на 25р. ВТТ.
ГІРКА ДОЛЯ ОСТАРБАЙТЕРІВ
Ще одна сторінка трагедії українського народу, що її принесла на Україну Друга світова війна і німецька окупація, – це примусове вивезення українців на роботи до Німеччини. З часів татарсько-турецьких набігів, коли татари забирали ясир, не бачено в Україні, щоб новітні людолови влаштовували полювання на людей. Німці відродили на окупованій території України систему рабсько-кріпосницької праці. Вже 5 серпня 1941р. рейхсміністр окупованих східних областей видав наказ про запровадження обов’язкової трудової повинності місцевого населення. Ухилення від неї каралося тюрмою або каторжними роботами.
Німецька економіка потребувала нової робочої сили, оскільки німецькі робітники були мобілізовані на фронт. Тому 7 листопада 1941р. на таємній нараді в Берліні Уповноважений з «чотирирічного плану» Герінг дав спеціальну вказівку про масове використання іноземних робітників, які мають виконувати найважчу некваліфіковану роботу.228 Спочатку німецькі агітатори намагалися спокусити людей різними благами, які їх очікують у Німеччині. Але лише незначна частина сокальчан виїхала до Німеччини на роботу. Тяжка підневільна праця, погане харчування, недостатнє медичне обслуговування, відрив від батьківщини стримали виїзд наших земляків до Німеччини.
Вже на початку 1942р. німці оголосили примусовий набір «східних робітників» до Німеччини. Передбачалася мобілізація людей обох статей віком від 16 до 60 років. Було створено «імперське бюро з використання робочої сили» на чолі із Ф. Заукелем у Німеччині і 110 «бюро праць» в Україні. Кожній гміні чи міському магістрату було доведено рознарядку на набір робочої сили до рейху. Залежно від кількості населення, на село припадало направити на роботу до Німеччини від 30 до 60 робітників. Але люди не хотіли їхати до Німеччини. Тоді німці почали організовувати облави. Людей ловили на вулиці, на роботі, в церквах, у школах, народних домах «Просвіта», де скупчувалися люди, і ешелонами, під озброєною охороною, відправляли до Німеччини. У квітні 1944р., на Великдень, під час облави у с. Фусів німці забрали з церкви жительку Фусова Пастернак (Коханьчук) Василину, 1923р.н., Тарнавську Василину і ще кілька десятків людей з села й інших сіл. Їх господарство спалили. Спійманих у церкві селян під конвоєм пішки гнали до Стоянова, а потім повезли товарними вагонами до Німеччини. Сокальські остарбайтери жили в таборах, працювали на залізниці, у сільському господарстві, на воєнних заводах, фабриках і шахтах. Тотальні облави на населення німці проводили в багатьох селах Сокальщини. Молоді люди, щоб не попасти на примусові роботи до Німеччини, масово вступали у лави УПА.
Нам не вдалося встановити поіменно кількість всіх жителів, вивезених на примусові роботи до Німеччини у 1940-1944рр. Орієнтовно на примусові роботи до Німеччини було вивезено біля 5000 мешканців Сокальщини. Третина з них після
|
|
Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990
