| |
cт. 139
*повернути хати і господарські будівлі. Будинки, в яких проживали нові власники, їм так і не повернули.
Трагедія Сокальського ЗакерзонняІсторики написали багато праць про насильне виселення у 1944-1947-х роках українського населення зі споконвічних українських земель Закерзоння (Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини) до Української Радянської Соціалістичної Республіки і на західні землі Польщі. Але вже так склалося історично, що про Сокальщину, яка потерпіла від акцій насильного виселення і депортації власного українського населення, немає згадки в історичних документах.
Це перш за все пов’язано з тим, що з вересня 1939 року, після встановлення радянсько-німецького кордону по р.Західний Буг і Солокії, західна частина Сокальського району (колишнього Сокальського і частина Рава-Руського повітів), яка опинилася під окупацією Німеччини, була приєднана до Грубешівського і Томашівського повітів Люблінського воєводства, історичної української землі Холмщини. Тому з вересня 1939 року по грудень 1951 року всі історичні джерела трактують західну частину Сокальщини як територію, приналежну до Грубешівського і Томашівського повітів Холмщини.Але враховуючи те, що до 1939 року територія Сокальського і Рава-Руського повітів на протязі століть входила до складу Галичини і не була історично зв’язана з Холмщиною, її слід виділити як окрему історичну територію – Сокальське Закерзоння. На користь введення історичного терміну Сокальське Закерзоння вказує й те, що в післявоєнний період доля західної частини Сокальщини була відмінною від долі інших українських земель так званого Закерзоння.Згідно радянсько-польського договору від 15 лютого 1951 року, до України повернено більшу частину Сокальського району, площею 480 кв. км., з містами Белз, Угнів, Варяж, Кристинопіль, в обмін на багаті на нафту і газ українські землі у Підкарпатті з містом Устрики Долішні229 . Частина території Сокальського Закерзоння з 20 селами, в яких до 1946 року проживало 9,2 тис. українців, залишалася у складі Польщі.Російські і польські окупанти, переслідуючи свої великодержавні інтереси, по декілька разів переділювали західноукраїнські землі, в тому числі і територію Сокальщини. Наш край з родючими землями і різноманітними природними багатствами здавна притягував загарбників. Століттями Польща намагалася полонізувати українське населення Прибузького краю, заселювала міста і села польськими колоністами, євреями.У 1939 році в Сокальському Закерзонні проживало 41,1 тис. (68%) українців, 13,8 тис. (22%) поляків і латинників, 6,2 тис.(10%) євреїв. У містах району переважало польське і єврейське населення. Щоб пришвидшити полонізацію Сокальщини, польський уряд у 1920-1930-х роках почав інтенсивно поселяти на землях Сокальського повіту польських колоністів. Польські колонії виникають коло Стенятина, Сільця, на Сокальському Закерзонні біля Войславич, Конотіп, Лубова, Лешкова, в Острові, Угринові, Ворохті, Сулимові, Жнятині, Довжневі, Печигорах.
Вже самим своїм географічним розташуванням, на пограниччі польських і українських поселень, наш край (західна частина Сокальщини) був приречений на знищення. Ще до Другої світової війни польський уряд розробив плани виселення українського населення Сокальщини по річку Західний Буг на болотисті землі Білоруського Полісся. Але здійснити тоді намічений план Польща не встигла: почалася Друга світова війна.
Під час війни, у 1943-1944 роках, польські повстанські загони Армії Крайової і Армії Людової розпочали наступ на українські села Холмщини і Галичини з метою «очистити» край від українського населення. Це був план Польського уряду, схвалений урядом Радянського Союзу, розроблений для того, щоб позбавити Українську Повстанську Армію єдиної бази постачання на Закерзонні і ліквідувати її, а споконвічні українські землі заселити поляками.
Щоб надати акції витіснення українського населення зі споконвічних українських земель певних рис законності, польський уряд у вересні 1944 року, в порозумінні з Москвою, підписав з урядом УРСР угоду про обмін населенням , за якою встановлювався радянсько-польський кордон в межах Сокальського району по р. Західний Буг і Солокії. Щодо підписання угоди про «обмін населенням» між Українською РСР і Польщею, то хоч в лютому 1944 року Верховна Рада СРСР внесла поправку до Конституції СРСР, за якою УРСР і БРСР дозволялося підписувати деякі міжнародні угоди, Українська РСР ніколи не була суверенною державою. Важко навіть уявити собі, щоб суверенна держава відпустила сусідові задарма 15% історичної території Західної України.
Зі спогадів М. Хрущова відомо, що частина правлячої верхівки СРСР була проти передачі Польщі західноукраїнських земель, але в Радянському Союзі політичні справи одноособово вирішував Сталін. Угода між Польщею і СРСР про визначення лінії радянського кордону офіційно була зафіксована 16 серпня 1945 року. Угода про обмін населенням ніколи не була опублікована, і згоди автохтонного українського населення Західної України на виселення ніхто не питав. Але таку згоду дали польському еміграційному урядові в Лондоні президент США Ф. Рузвельт і Прем’єр Міністр Великобританії У.Черчіль, тому відповідальність за акцію виселення українського населення з прабатьківських земель, нарівні з Польщею і Радянським Союзом, несуть США і Великобританія.
Формально угода про «обмін населенням» стосувалася прийшлого польського населення, яке
|
|
Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990
