|
|
|
 |
Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990
Книги | Автори
 Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990
Нечай Богдан
|
| |
cт. 142
*Депортація українського населення Сокальщини. Акція «Вісла»~1~
Депортація до УРСР в 1944-1946 роках 486 тисяч українців зі споконвічних прабатьківських земель Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини, Сокальського Закерзоння не розв’язала української проблеми в Польщі. Ні обіцянки «совєтського раю» в Радянській Україні, ні терор поль-ських банд Армії Крайової, Армії Людової, Батальйонів Хлопських, Війська Польського і Міліції Обивательської не змогли примусити автохтонне українське населення Закерзоння покинути батьківські землі назавжди. Нинішня південно-східна Польща продовжувала залишатися етнічною територією українців.
І тоді розробляється план нової підступної операції – повного виселення українців на німецькі землі – акція «Вісла» – так польські офіційні чиновники назвали військову операцію виселення українців з їх споконвічних земель, що опинилися в межах польської держави. Її мета була не ліквідація УПА, нищення пам’яток української культури, зміна українських назв місцевості, ліквідація суспільно-культурного життя українців у Польщі. Її мета була ~2~ викорінити весь український етнос в межах польської держави і замести всякі сліди його тут існування.
Польський уряд до депортації всіх українців на західні землі «одзискане» підготувався заздалегідь. 27 березня 1947 року генерал Моссор подав ЦК ПОРП і урядові Польщі готовий опрацьований проект переселення та остаточної ліквідації українського питання. Підтримку проведення операції «Вісла» ~3~ надали польському урядові прокомуністичний уряд Чехословаччини і СРСР.
Вже в середині квітня СРСР і Чехословаччина зміцнили охорону кордонів з Польщею. Три держави закінчували підготовку до війни з 25 сотнями УПА і 150 тисячами змученого війнами і терором цивільного населення українського Закерзоння.
29 березня 1947 року, на другий день після смерті віце-міністра оборони, генерала К.Сверчевського, Політбюро ЦК ПОРП прийняло постанову, в якій сказано: «Швидкими темпами переселити українців та змішані сім’ї на возз’єднані землі (перш за все у Східну Прусію), не утворюючи компактних груп і не ближче, ніж за 100 км від кордону». Були прийняті директиви Державного Комітету Безпеки. З них виникли такі основні завдання операції «Вісла»: 1) виселити до решти все українське населення з південно-східних воєводств Польщі; 2) розпорошити його на нових місцях поселення з метою швидкої асиміляції та денаціоналізації (полонізації) ; сполонізувати покинуті українські землі, поселяючи на них польську людність.
Така політика викорінення українського населення відповідала ідеї побудови однонаціональної польської держави та інтересам Союзу РСР. Тому поняття акції «Вісла» означає геноцид українського народу.
За визначенням Рафаїла Лемкіна, «геноцид - це злочинне винищування національних, расових і релігійних груп…». Асамблея ООН 11 грудня 1946 року прийняла спеціальну постанову щодо злочину геноциду, в якій, зокрема, сказано: «…Геноцид є злочином в розумінні міжнародного права, який цивілізований світ засуджує, і винуватці якого та ті, що беруть в ньому участь, підлягають карі…».
Акція «Вісла» – це був дійсно геноцид проти 150 тис. українського населення Закерзоння, в тому числі проти 6,4 тис. українців Сокальського Закерзоння, за який ніхто з приватних осіб чи
|
|
|
|
