** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990

 Книги | Автори

Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990
Нечай Богдан

 

cт. 146

*

українських пісень, за спілкування українською мовою. Поляки навіть підслуховували, якою мовою в хатах розмовляють між собою українці, і потім їх залякували і шантажували. В таких умовах  шантажу і терору, який застосовувало шовіністично настроєне польське населення і урядова адміністрація щодо депортованого українського населення, українська інтелігенція в Польщі не признавалася щодо своєї національної приналежності. Молоде покоління українців виростало, не знаючи української мови.
Таке становище існувало на протязі десяти років. Це були десять років небуття. Українці в Польщі не мали своїх театрів, будинків культури, бібліотек, шкіл, не видавалися рідною мовою газети, книги. Їм не дозволяли будувати церкви.
Становище українців в Польщі було важке. Вони були позбавлені  права вільно пересуватися і перебували під наглядом Служби Безпеки. Нарешті, в період видачі паспортів, їх в адміністративному порядку записали поляками, з таємничими позначками в паспорті. Це було логічним результатом прийнятого твердження, що в Польщі немає національних меншин. Молоде покоління польських українців, здавалося, було втрачене для батьківщини.
Тільки в червні 1956 року польський уряд дозволив діяльність Українського суспільно-культурного товариства. Товариство порушило перед польським урядом питання про те, що переселення в результаті акції «Вісла» в 1947 році українців із Жешувського, Люблінського та Краківського воєводств на північ і захід Польщі було здійснене з грубим порушенням законності, що на нових місцях переселенцям не були створені елементарні умови для існування, що без усяких підстав зруйновано пам’ятники української культури, зокрема церкви і цвинтарі. Товариство звернулося з пропозицією до Уряду Польської Народної Республіки про повернення українців на рідні землі, а до Української РСР — з проханням надати безкоштовну допомогу будматеріалами українцям, які повертаються на прабатьківські землі із західних земель Польщі. Проте секретар ЦК КПУ С.Червоненко у відповідь на прохання польських українців заявив: «Вважаємо, що ці питання Товариство повинно вирішувати через ЦК ПОРП і уряд ПНР»232 . УРСР залишилася байдужою до запитів української діаспори в Польщі, та й не тільки в Польщі.
Після завершення операції «Вісла» розпочалося замітання слідів присутності українського етносу на південно-східних землях Польщі. Жертвою злоби і ненависті стали, насамперед, пам’ятники української культури:  церкви, Народні доми «Просвіти», школи, архіви, бібліотеки, цвинтарі, господарські будівлі. Багато церков, Народних домів «Просвіти» замінено на інші об’єкти громадського користування (склади, магазини, костели). 6 церков знищили поляки в селах Сокальського Закерзоння, на території, яка в 1951 році була повернена Україні, пограбували церковне майно, покрали церковні дзвони, зокрема,  в Завишні, Варяжі.
Особлива доля судилась жителям 20 населених пунктів, села яких залишились на території Польщі. Вони втратили все: своє майно, свої прабатьківські землі. Могили їх батьків в багатьох випадках зруйновані, заросли бур’янами. З цих сіл було насильно виселено в 1946-1947 роках 9 тисяч мешканців, зруйновано 1800 селянських господарств, 10 церков, 25 каплиць (14 на Білостоці в с. Ліски).
10 церков в селах Вижлові, Ворохті, Гільчі, Жнятині, Костяшині, Махнівку, Осердові, Переводові, Сулимові, Лісках (в урочищі Білостік) були знищені, 3 церкви в Будинині, Лісках, Хлоп’ятині перероблені на католицькі костели, 2 церкви в Довжневі і Мицеві перебувають в жахливій руїні.
Польська місцева адміністрація не дбає про те, щоб підтримувати те, що ще залишилося від українських храмів і пам’ятників культури, не йде на те, щоб повернути українцям загарбане майно (і в першу чергу дзвони, зняті з українських церков).
У селі Гільче на дзвіниці є старовинний дзвін з Варязької церкви,  але поляки і не думають його повертати церковній громаді Варяжа. А куди зникли дзвони, церковне майно з інших церков західної частини Сокальщини? Польський уряд навіть не помишляє про виплату компенсації невинним жертвам терору польської окупаційної влади під час насильного виселення українського населення зі споконвічних прабатьківських земель Закерзоння під час проведення операції «Вісла».
Колишні керівники Української РСР не могли та й не хотіли вступитися за українців, насильно вивезених з рідних земель на західні землі Польщі, бо Україна в той час не мала державності. Всі міждержавні справи вирішувалися в Москві і Варшаві. Але й зараз уряд незалежної суверенної  України теж наче нічого не знає, що в Польщі українці не можуть дочекатися його підтримки, хоч би моральної.
За вбивство 42-х євреїв під час погрому в 1946 році в польському місті Кєльці уряд Польщі вже не раз вибачався перед єврейським народом і перед державою Ізраїль. А за насильницьку депортацію 150 тисяч українців з автохтонних українських земель, вбивство близько 10 тисяч невинних українських жителів Закерзоння (дані з книги польського дослідника Генріха Пецуха «Сім розмов з генералом Пожогою», 1987р.), в тому числі 480 сокальчан, знищення пам’ятників української культури, громадських і приватних будівель, загарбання земель і майна українців польський уряд не тільки не вибачився перед українцями, але й далі проводить щодо них шовіністичну політику.
Поляки і надалі чинять перешкоди поверненню українців на рідні землі, не дозволяють відвідувати прабатьківські могили. В 1996 році, коли громадськість Сокальщини відзначала сумну дату 50-річчя насильницького виселення жителів Сокальського Закерзоння, для переходу у Польщу через митницю у Варяжі записалося більше 700 виселенців, але офіційні службовці польської адміністрації дозволу на перехід кордону не дали.

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
07:39, 18 серпня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464