|
|
|
Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990
Книги | Автори
Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990 Нечай Богдан |
|
cт. 148
*ЗАГАЛЬНІ ВТРАТИ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕНЯ СОКАЛЬЩИНИ У 1920-1990-Х РОКАХ
На основі Поіменних списків загиблих і репресованих окупаційними режимами українців складено чотири таблиці військових і цивільних втрат українського населення Сокальщини у 1920-1990-х роках. Використовуючи дані таблиці 4 «Військові втрати Сокальщини в Другій світовій війні у 1939-1945 рр.», таблиці 3 «Втрати Сокальщини в національно-визвольних змаганнях у 1920-1990-х роках», таблиці 5 «Невинні жертви репресій громадян Сокальщини у 1920-1990-х роках», таблиці 6 «Депортація українського населення Сокальського Закерзоння у 1947 році», складено зведену таблицю 7 «Загальні втрати українського населення Сокальщини у 1920-1990-х роках».
Сокальщина за період 1920-1990-х років втратила у боротьбі за волю і незалежність України 51,5 тисяч чоловік (51,16 %). Військові втрати загиблими, померлими від ран, пропалими безвісти бійців Червоної Армії становили 1449 чол. Втрати учасників національно-визвольних змагань ОУН-УПА убитими, засудженими, померлими в тюрмах і таборах склали 4314 чол., невинні жертви цивільного населення убитими, засудженими, виселеними на спецпоселення, померлими в тюрмах, таборах і на спецпоселенні – 5130 чол. Крім того, із Сокальського Закерзоння до УРСР насильно виселено у 1946 р. – 34197 українців, депортовано у 1947р. на західні землі Польщі – 6409 українців.
Коментуючи наведені у зведеній таблиці втрати українського населення Сокальщини, зауважимо, що ці дані опосередковані і тому: по-перше, що не у всіх населених пунктах Сокальщини вдалося встановити імена всіх загиблих і репресованих членів ОУН-УПА й цивільних жителів та чисельність осіб, вивезених на примусові роботи до Німеччини; по-друге, кількість українців, насильно виселених із Сокальського Закерзоння у 1946 р. (визначена із-за відсутності інформації не за документами, а шляхом встановлення різниці між кількістю населення станом на 1939 рік і його втратами у довоєнний, воєнний і післявоєнний періоди); по-третє, не враховано втрати померлих від ран і хвороб бійців ЧА, учасників визвольного руху ОУН-УПА після закінчення бойових дій.
Втрати українського населення Сокальщини за визначений період насправді більші, якщо б врахувати реальну кількість осіб, вивезених на примусові роботи до Німеччини і всі невинні жертви окупаційних режимів та втрати Українських Січових Стрільців і стрільців УГА, які загинули в боротьбі за незалежність Української держави у 1918-1920-х роках.
Аналізуючи наведені в таблиці 7 втрати українського населення, мусимо констатувати, що Сокальщина, як ні один регіон України, зазнала найбільших людських і матеріальних втрат від репресій окупантів, виселення і депортацій у час воєнного і післявоєнного лихоліття.
Більше половини українського населення Сокальщини було знищено, відправлено в тюрми і табори, виселено на спецпоселення і депортовано з рідних осель. Спалено і сплюндровано близько 10 тисяч селянських господарств, десятки церков, шкіл, читалень. 35 сіл і хуторів втрачено назавжди, із них 20 сіл, які у 1944 році ввійшли до складу Польщі. Це безповоротні людські і матеріальні втрати.
У 1944-1956-х роках Сокальщина, особливо її західна частина, стала територією масового переміщення населення. У 1946-1947-х роках все українське населення було виселене із так званого Сокальського Закерзоння. Натомість на звільнені від українців землі польська влада намагалася поселити поляків. Після повернення у 1951 році частини території району від Польщі до УРСР, радянська влада поселила тут виселенців з гірських сіл Івано-Франківської і Львівської областей. У район, до рідних осель пізніше повернулася також частина жителів, виселених на спецпоселення, переселенців та в’язнів тюрем і таборів.
Але ув’язнені і виселенці не всі змогли повернутися до рідних сіл, тому що їх там не приписували. Вони поселилися у шахтарських містах і селищах: Соснівці, Червонограді, Гірнику, Жвирці. Крім того, в Сокальський район повернулася деяка частина переселенців з сіл так званого Закерзоння, які залишилися у складі Польщі. Тут також поселилися працівники, направлені на роботу радянською владою у 1940-х роках зі східних областей України та Радянського Союзу. Це працівники партійно-державного апарату, колишні співробітники НКВС-НКДБ, вчителі, військовослужбовці. У 1950-1960-х роках в Сокальщину для роботи на шахтах і на завод хімволокна прибули спеціалісти з усіх регіонів СРСР. Різко змінився соціальний і національний склад населення регіону.
Приріст населення Сокальщини, зміна його національного складу у містах та селищах – Червонограді, Соснівці, Гірнику, Жвирці і в Сокальському районі – відбувався за рахунок прийшлого населення, зокрема, й росіян. Проте демографічні втрати корінного українського населення Сокальщини у 1940-1950 рр. були настільки великі, що навіть через 60 років чисельність українського населення в районі не досягла довоєнного рівня.
Внаслідок репресій і депортацій корінного українського населення Сокальщини у 1946-1947 роках і наступного переселення у 1952 р. жителів з Карпат на землі, повернуті від Польщі, фактично відбулася заміна корінного населення цього краю. Значна частина корінних жителів так званого Сокальського Закерзоння, позбавлена права жити на прабатьківській землі, розсіялася по цілому світі і вже втрачена для Сокальщини.
За 60 років, що минули після виселення і депортації українців із західної частини Сокальського району, на цій землі виросло три покоління нових мешканців, для яких Сокальщина вже стала батьківщиною. Нащадки переселенців з гірських районів і корінні сокальчани спільно працюють на розбудову незалежної Української держави.
|
|
|
|