ІЛАРІОНУ ДАЛИКУ
*
Новий рік іде по Світі і несе надії,
Може, він і нашу пісню чарами овіє?
Линути б їй з-понад Бугу по містах і селах,
Щоб від неї було людям приязно, весело.
І будити б їй в народі пам’ять про минуле,
Що за довгий час неволі в їх серцях заснула.
Бо приспана Соловками і голодомором,
Понищена, розстріляна червоним терором.
Воскресила б дух козацький, гордий, без покори,
Що вів народ до Свободи, душі благотворив.
Та нашкодили сусіди: ляхи і москвини,
Вони нам неволі ярма натягли на спини.
Ще від них понині кволі, не родить пашниця,
Серед садів-виноградів сумні наші лиця.
Іще шкодять комуняки зрадники, манкурти,
Заважають нам всякчасно знайти силу в гурті.
У горілці квасять душі, рідну мову гудять,
Замість людськості святої – біса носять в грудях.
Воля ходить попід тинню, а царюють клани, -
Ой, коли ж то на Вкраїні правдонька повстане?!
Олігархи українські ніби й патріоти,
А сягли своїм злочинством ницої підлоти,
Вони, думалося, творять закон Вашінгтона,
А потайки нами править двоглавий в короні.
Ну, а молодь деградує в повнім безробітті,
По підвалах в’януть в злиднях безпритульні діти.
Співай, друже, хай лунає наша пісня звучно
І ціляє, наче куля у злочинців влучно.
|