** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина : новини ::04.04.2010


НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ

4 квітень 2010 року

Пошук в новинах   

  
культура

«Писанкарство, наче магія»


Про художницю та писанкарку Віру Чипурко зі Спасова чула давно та познайомитися з нею пощастило лише цьогоріч напередодні Великоднього тижня. Зустріла мене молода, тендітна, вродлива жінка. З вигляду й не дасиш їй тридцяти, як і не скажеш, що вона мати п’ятьох дітей. Старші дві дівчинки - Марічка та Христинка уже студентки, перша навчається в Львівській академії друкарства, а молодша - на вітражиста у Львівському художньому ліцеї, середущі - Устинка та Улянка - учні місцевої школи. Тож у хаті багатодітна мама лише з найменшеньким трирічним синочком Данилком, який є її потіхою.


У кімнаті, яка служить господині водночас за вітальню й за майстерню, все готове до розпису писанок. На столі фарби, віск, писальце, свічка, коробка з яйцями, зразки орнаментів...


- У нас вдома завжди на Великдень писали писанки, - розповідає Віра Петрівна. - Я вже й не пригадаю, коли вперше написала її, бо відколи себе пам’ятаю перед очима мама, яка сидить за столом і пише писанку. Свою майстерність вона передала нам з сестрою. Фарб тоді не було, однак люди були винахідливі. Мама заставляла мене натерати цеглу на дрібно, щоб мати червону фарбу. Зеленкою малювали листочки.


Віра Петрівна закінчила Львівське училище декоративно-прикладного мистецтва імені Івана Труша. Працювала художником у журналі "Зернятко", згодом спробувала ілюструвати книжки. Ця робота припала їй до душі. Нині у неї чималий творчий доробок -18 книжок. Найулюбленіші з них - це "Буквар" та книжка про техніку і символіку вишивання Марії Чумарної. Тут є чимало взірців орнаментів вишивки, які зібрала Віра Чипурко у Спасові. Фактично - це перша книжка, де подано техніку вишивання для лівої та правої руки. Останні роботи ілюстраторки - "Ігри для дітей" та "Екзотерика народних казок" про дослідження українських казок теж Марії Чумарної. З цим автором Віра Чипурко працює уже давно. Вони разом мріють видати книжку про крій українських сорочок та гаптування золотом. Приємно їй, що старша донька Марія уже теж ілюструє дитячі книжки.


"Життя не завжди так складалося, щоб я мала достатньо часу на творчість і могла себе реалізувати. Адже діти були одне за одним. їх треба було доглянути та допильнувати. А художник-ілюстратор має знати дуже багато, зокрема з видавничої справи. Ось чому нині ще навчаюся у Львівській академії друкарства", - каже жінка.


Уже стало традицією у родині Чипурків писати писанки. Жінка розповідає, що коли одного року їх не розмальовувала, він не вдався і був дуже важким. Відтоді щороку і упродовж 18 літ перед Великоднем пише їх. Діти Віри Петрівни талановиті й мають художній дар. І завжди залюбки беруть в руки писачок і розмальовують писанки. Дівчатка роблять їх також і з бісеру. Це нове віяння в писанкарстві. Така писанка більш декоративна і є красивим сувеніром. У кожного з них є улюбнені кольори та орнамент. Наприклад, Улянка (на знімку справа) любить малювати жовтими та червоними барвами на чорному тлі. А от орнаменти вибирає різні. За вечір дівчинка може намалювати до 5 писанок.


Майстриня розписує трипільські, сокальські, гуцульські, тернопільські писанки. Кожна з них має свою особливість. Зокрема, у сокальських є традиційні орнаменти, які зроблені контурним малюнком, розміщені симетрично по лінії розводу. Це квіти, вітрячки, павучки, грабельки. Останні завжди загрібають до себе і нагрібають добро у хату. Через що й їх охоче малюють господині на писанці. Віра Петрівна малює кольором, а нещодавно опанувала техніку витравлювання і пише писанки білим по білому.


 Коли пишеш писанки на душі така благодать,- каже пані Віра - це повне абстрагування від всіх проблем та турбот. Недарма існує легенда, що з яйця вилітає пташка і піднімається в небо до Бога. Коли пишеш писанку, ти закладаєш в неї свої думки чи бажання. І ця пташка підносить їх ближче до Бога. Зараз ми писанки зберігаємо, а колись кидали на воду, яка відносила їх в інший світ до предків.


Майстриня захоплено розповідала про писанки, техніку їх виготовлення, показуючи свої роботи. Ось писанка, де повторюються мотиви стародавніх кахелів, а ось написані у грецькому стилі, які художниця робить на замовлення для заробітчан з Італії, як і писанки з фігурками (замовляють на весілля). А оце одна з найперших її робіт писанка-пава. Більшість з них є лише на фото, бо до Великодніх свят жінка пише понад 100 писанок на замовлення або ж роздаровує рідним, знайомим. Для майстрині найулюбленіший орнамент - восьмикутна зірка - це подвійний хрест, який дуже любила її мама. Мене зачарували білі трипільські писанки з позолотою, виконані за допомогою техніки витравлювання. Вони викликають захоплення та вражають витонченістю та красотою. Досі не бачила нічого подібного. Ще більше здивував мене Данилко, який приніс велетенську писанку з страусиного яйця. Яка краса! Це не писанка, а шедевр - привертає увагу своєю дивовижною красою та своєрідністю роботи. На Львівщині можна перерахувати на пальцях однієї руки майстринь, які пишуть такі писанки.


Чи важко писати писанки? - запитую у Віри Петрівни.


У цьому нема нічого складного, - каже вона. - Треба лише зрозуміти, що орнамент складається з ліній, трикутничків, квадратів та кіл.


Багато років тому жінка працювала у дитячому садочку та у школі, пояснювала дітям як правильно розмальовувати писанку. А засвоївши це, вони легко малювали їх. Писанкарство для українців - прадавнє ремесло, і колись у кожній хаті писали на Великдень писанки, освячували у храмах. Дехто робив крашанки, обмотавши листочок навколо яйця. Потім варив. Візерунок листка переходив на яєчну шкаралупу. У Спасові багато людей майстерно розмальовують писанки. Ці секрети передаються від матері до дочки.


Віра Чипурко - талановита та знана писанкарка на Львівщині. Вона охоче передає свою майстерність на майстер-класах по писанкарству та семінарах, які проводять у різних містах Західної України. Перший відбувся у Малій Академії мистецтв міста Підбужжа. На них вона навчала видувати яйця, робити писачки, малювати візерунки та розфарбовувати писанки власноруч. Торік у Ковелі відбулася фотовиставка писанок пані Віри.


Майстриня розписує перепелині, курячі, качині, гусячі, індичі, страусині яйця. Каже, що для роботи над писанкою краще віск, ніж парафін. Писачки робить сама разом з дітьми. А нещодавно придбала спеціальний електро-писачок, який дозволяє робити їх швидше та акуратніше, допомагає підтримувати постійну температуру, що є важливим для воску, він пише чистіше і віск виходить без кіптяви.


Щовечора перед Великоднем у хаті Чипурків збираються на вечорниці, на яких дівчата-однокласниці Устини та літні спасівчанки опановують майстерність розпису писанки. Віра. Петрівна охоче ділиться з ними своїми таємницями. Молодь, за її словами, менше цікавиться писанкарством. Для них простіше купити наклейку і наліпити її на яйце, ніж писати власноруч.


- Дехто думає, що це недосяжне мистецтво, - каже писанкарка. - А у декого нема терпцю і коли не вийшла одна-друга писанка, захоплення минає, а бажання навчитися давнього українського ремесла кудись зникає. Просто бракує терпіння..


І додає, що писанкарство зачаровує, наче магія. На майстер-клас з писанкарства приходили п’ятидесятилітні донеччани, які ніколи не пробували писати писанки. Для них це було неймовірне дійство. Це ж не просто намалювати картинку, а треба орнамент відтворити на сфері.


Співрозмовниця пригадала цікавий випадок, пов`язаний з писанкою. Не так давно вона подарувала музиканту рок-групи з Києва, яка виступала у Львові, писанку. Чоловік не мав де покласти її, тож сховав у футляр для гітари. Практично довести писанку до Києва цілою було просто нереально. Невдовзі він передзвонив і сказав, що добряче намучився в поїзді, але та дивом збереглася. І досі він береже писанку на почесному місці в оселі, бо каже, що вона подарована від чистого серця. А у 2004 році, як не дивно, до писанок чіплявся лише один колір - помаранчевий. Тоді всі вони були біло-помаранчеві.


Яйце саме по собі великий символ - це зародок життя, а коли воно освячене воском і вогнем стає подвійним оберегом. Адже віск роблять божі "комахи" і проходить  воно через воду-фарбу і вогонь, тож вважають йога талісманом, що відганяє нечисту силу, а з нею і всі нещастя. Стародавні люди вважали, що людина пише на яйці побажання чи прохання. Це її своєрідне звернення до Бога. Тому й розписували писанки символами, які можна прочитати на ній. Наприклад, квадрат означає землю, хвильки - воду, щоб поле було зрошене, а додаєш косі лінії - небесна вода - дощ. Кожен, хто писав писанки, відчував себе творцем, який вкладає у розпис свій таємний зміст.


Віра Петрівна цікава співрозмовниця, вона знає дуже багато різної техніки розмальовування писанок, символів та вміє трактувати їх значення. Наприклад, сімейним парам приносять щастя парні писанки, на яких є зображені лебеді, птахи, голуби, але вони мають бути повернуті одне до одного. Та майстриня робить зауваження, що обов’язково треба малювати на писанці, щоб одна пташка була з відритим дзьобиком, інша - закритим. Аби не було так, щоб двоє одночасно мовчали або розмовляли. Для дівчат треба писати щось, що зберігає цілісність - це круг. Кожна писанка пані Віри - справжнє диво, яке вражає витонченістю та своєрідністю роботи. Споглядаючи їх, відчуваєш дивовижну красу оточуючого світу, гармонію фарб. Та мимоволі захоплюєшся майстринею, яка вкладає в маленьку писанку усю свою душу, творче своє мистецтво, щоб подарувати людям це маленьке диво. І віриться, що не в одній хаті на Великдень писанки пані Віри милуватимуть очі господарів та принесуть їм радість та добрий святковий настрій.


...Дитячі очі пильно вдивлялися як нагрівається писальце у полум`ї свічки. Потому маленькі ручки трирічного Данилка вправно водили ним по яєчній шкаралупі. Стежила за ним мама Віра й навчала малювати візерунки на яєчній сфері. І щось у цьому було таке загадкове та магічне. Недарма писанки пишуть лише раз на рік...



Любов ПУЗИЧ.


2 квітня 2010 року



Газета
"Голос з-над Бугу"

якщо Ви хочете додати, заперечити чи обговорити
напишіть адміністратору: заповніть HTML форму

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
17:47, 15 жовтня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464